1q84. книга ІІІ

— Як найманий солдат?

— Ні, не як найманий солдат. Я лише збираю інформацію на їхнє прохання. Грубу роботу, якщо виникає потреба, беруть на себе члени секти.

— Секта веліла вам стежити за Тенґо Каваною і встановити його зв'язок з Аомаме?

— Так.

— Щось не те, — сказав чоловік. — Неправильна відповідь. Якби секта збиралася встановити цей факт, тобто зв'язок між Аомаме й Тенґо Каваною, то не доручила б вам одному проводити стеження. Для виконання такого завдання створила б команду зі своїх людей. У такому разі вдалося б уникнути помилок й ефективно використати зброю.

— Але насправді так було, як я сказав. Я лише виконував вказівки зверху. Чому мені самому доручили цю роботу, я сам не знаю. — Голос Усікави знову став нерівним й уривчастим.

«Якби секті „Сакіґаке“ стало ясно, що вона все ще не має свідчень про зв'язок між Аомаме й Тенґо Каваною, то вона мене знищила б, — подумав Усікава. — Бо в такому разі все залишилося б нікому невідомим».

— Я не можу звикнути до неправильної відповіді, — холодним тоном сказав чоловік. — Усікава-сан, ви це повинні зарубати собі на носі. Бо можете дістати ще один удар у ту саму нирку. Як ударю, то й моя рука заболить, а крім того, моя мета не полягає у тому, щоб завдавати серйозної шкоди вашій нирці. Бо я не маю проти вас особистої злості. Моя мета — отримати правильну відповідь. А тому зараз я зроблю по-новому. Пошлю вас на морське дно.

«Морське дно? — подумав Усікава. — Власне, що збирається сказати цей чоловік?»

Чоловік начебто вийняв щось з кишені. Почувся шурхіт якоїсь плівки — і голова Усікави опинилася у пакеті з цупкого вінілу, в якому зберігають заморожені харчові продукти. Потім його шию обхопило велике гумове кільце. «Цей чоловік має намір мене задушити», — збагнув Усікава. Коли спробував дихати, рот заповнився вініловою плівкою. Перекрило ніздрі. Обидві легені відчайдушно вимагали свіжого повітря. Але його ніде не було. Вінілова плівка міцно прилипла до обличчя, буквально перетворивши його на смертну маску. Невдовзі всі м'язи почали конвульсивно здригатися. Усікава силкувався зірвати пакет з голови, але, звісно, руки не слухалися — були зав'язані за спиною. Мозок у голові роздувався, немов повітряна куля, і мало не розривався. Усікава хотів закричати. Будь-що потребував свіжого повітря. Та, звісно, незважаючи на всі зусилля, голосу не подавав. Язик розбухнув у роті. Свідомість полишала голову.

Невдовзі з шиї зняли гумове кільце, а з голови зірвали вініловий пакет. Усікава щосили ковтнув повітря. А тоді, як звір, що намагається вхопити зубами щось недосяжне, випростовуючись, шалено задихав.

— Як вам сподобалося морське дно? — спитав чоловік, очікуючи, коли Усікава вирівняє дихання. Його голос усе ще звучав безвиразно. — Досить глибоко занурилися. Напевне, побачили багато чого досі незнаного. Дорогоцінний досвід.

Усікава не міг нічого сказати. Не мав голосу.

— Усікава-сан, я вже не раз вам повторював, що мені потрібна правильна відповідь. А тому останній раз запитую: це секта вам наказала стежити за поведінкою Тенґо Кавани й встановити зв'язок між ним та Аомаме? Це дуже важлива річ. Від неї залежить людське життя. Добре подумайте й дайте мені правильну відповідь. Мене брехнею не проведете!

— Секта цього не знає, — нарешті сказав Усікава.

— Оце правильна відповідь. Секта ще не дізналася, що між Аомаме й Тенґо Каваною є зв'язок. Ви ще не передали їм цієї інформації, чи не так?

Усікава кивнув.

— Зрозуміло. І я раніше потрапляв у таку халепу, — ніби ведучи пустопорожню світську балачку, сказав чоловік. — Людина без життєвого досвіду не зрозуміла б, як мені було тяжко. Страждання не піддається узагальненню. Кожне має свої особливості. Якщо трохи змінити знаменитий вираз Толстого, то можна сказати, що насолоди схожі одна на одну, а от кожне страждання чимось трохи відрізняється від іншого. Та назвати їх приємними не можна. Вам так не здається?

Усікава кивнув. Він усе ще задихався.

А чоловік провадив далі:

— То, може, поговоримо чесно й щиро, нічого не приховуючи? Згодні?

Усікава кивнув.

— Якщо повториться неправильна відповідь, то знову я спускатиму вас на морське дно. Цього разу трохи довше й повільніше. До крайньої межі. Ненароком може так статися, що вже не повернетеся назад. Такої неприємності вам, мабуть, не хочеться. Правда, Усікава-сан?