1q84. книга ІІІ

Зупинившись, Тенґо подумав.

— Ще не вирішив. Усе залежить від того, як складуться обставини.

— Можете ще трохи не ходити на роботу?

— Ще можу, бо попросив товариша замінити мене.

— А де завжди харчуєтеся? — спитала медсестра.

— У тутешній їдальні, — відповів Тенґо. — У готелі тільки снідаю, а тому заходжу в найближчу їдальню і замовляю комплексний обід або піалу рису із смаженою рибою.

— Там смачно готують?

— Не скажу, що особливо смачно. Та я цим не дуже переймаюся.

— Погано, — нахмурившись, сказала медсестра, — якщо не їсте чогось набагато поживнішого. От чому зараз маєте вигляд коня, що спить стоячи.

— Коня, що спить стоячи? — здивувався Тенґо.

— А ви коли-небудь бачили коня, що спить стоячи?

Тенґо хитнув головою.

— Ні, не бачив.

— Він має такий вигляд, як от зараз ви, — сказала медсестра середнього віку. — Раджу зайти у вбиральню і подивитися на власне обличчя в дзеркалі. Відразу не зрозумієте, що спите. А лише тоді, коли добре придивитеся. Хоч ваші очі й розплющені, але нічого не бачать.

— А хіба кінь спить із розплющеними очима?

Медсестра кивнула.

— Зовсім як ви.

У цю мить Тенґо захотів піти у вбиральню й подивитися в дзеркало, але передумав.

— Зрозуміло. Постараюсь харчуватися чимось поживнішим.

— Ну, якщо так, то чи не хотіли б ви піти кудись і посмакувати смаженим м'ясом?

— Смаженим м'ясом? — Тенґо рідко коли їв м'ясо. Не те що не любив його, а просто ніколи не хотів його. Та коли медсестра запропонувала, то відчув, що після довгої перерви можна скуштувати м'яса. Можливо, організм справді вимагав доброї поживи.

— Ми всі вирішили податися сьогодні ввечері кудись і попоїсти смаженини. Ходіть і ви з нами.

— Хто «всі»?

— Домовилися піти втрьох о пів на сьому, після роботи. Ну, то приєднаєтеся?

До згаданої трійці входила також медсестра Омура, мати двох дітей, що встромляла кулькову ручку у волосся, і невисока молода медсестра Адаті. Мабуть, і поза роботою вони всі дружили. Тенґо задумався над пропозицією посмакувати разом з ними смаженим м'ясом. По змозі не хотів порушувати свого простого ритму життя, але не знайшов підстав для відмови. Усі знали, що в цьому містечку він мав удосталь вільного часу.

— Якщо не заважатиму, — відповів Тенґо.

— Звісно, не заважатимете, — сказала медсестра. — Ніхто не змусить нас запросити людей, що заважатимуть. А тому не соромтесь і приєднуйтесь до нас. Іноді непогано, коли в компанії є здоровий молодий чоловік.

— Що здоровий, це правда, але… — сказав Тенґо невпевненим голосом.

— От і добре, — по-діловому підтвердила медсестра.

Робоча зміна трьох медсестер, що працювали в одному медичному закладі, рідко закінчувалася одночасно. Однак вони якось примудрилися створити таку нагоду один раз на місяць. Утрьох вирушали до міста, їли «щось поживне», пили вино й співали караоке, завдяки чому, по-своєму гульнувши, витрачали зайву, так би мовити, енергію. Такої розваги справді потребували. Життя в провінційному містечку було одноманітним, а на роботі, крім лікарів і медсестер, вони бачили тільки стариків, що розгубили свої життєві сили й пам'ять.

У всякому разі, три медсестри багато їли й багато пили. Тенґо не встигав за ними. А тому, сидячи поряд з ними, веселими й збудженими, слухняно підтримував компанію — в міру їв смаженину й, намагаючись не впитися, посьорбував свіже пиво. Поласувавши м'ясом, вони подалися до найближчої закусочної, замовили пляшку віскі й співали караоке. Спочатку медсестри по черзі виконували свої улюблені пісні, а потім разом, пританцьовуючи, співали пісень з репертуару гурту «Candies». ^[7]Очевидно, заздалегідь тренувалися і майже стали професіоналками. Тенґо, якому караоке не давалося, проспівав тільки одну мелодію Йосуї Іноуе, ^[8]яку насилу пригадав.

Молода медсестра Адаті, зазвичай не вельми балакуча, під впливом алкоголю стала жвавою і сміливою. Її червоні щоки набрали здорового, як після значної засмаги, відтінку. Від простих жартів вона хихотіла й лагідно тулилася до плеча Тенґо, що сидів поруч. Висока медсестра Омура, що завжди встромляла кулькову ручку у волосся, у своїй світло-синій сукні, з розпущеним волоссям, здавалася молодшою на років три-чотири й говорила трохи нижчим, ніж звичайно, голосом. Позбувшись свого колишнього ділового вигляду, завдяки своїм млявим рухам справляла враження зовсім іншої особи. І тільки медсестра Тамура в окулярах з металевою оправою особливо не змінилася ні зовнішністю, ні поведінкою.

---

7 Японський гурт 70-х років.

8 Йосуї Іноуе (нар. 1948 р.) — автор японських популярних пісень.