1q84. книга ІІІ

Усікава відповів, що погоджується.

— А от фотографії Аомаме ніяк не вдалося роздобути, — сказав Кажан. — З усіх матеріалів її вилучили.

— Зрозуміло. Гаразд, — сказав Усікава.

— Крім того, може, вона зробила пластичну операцію обличчя, — сказав Кажан.

— Може, — погодився Усікава.

Кажан кілька разів відкашлявся.

— Бувайте! — сказав він і на цьому закінчив телефонну розмову.

Усікава поклав слухавку, зітхнув і взяв у рот нову сигарету. Закурив її від запальнички й почав випускати дим у бік телефонного апарата.

Пополудні наступного дня до офісу Усікави прийшла молода жінка, що, мабуть, не досягла й двадцяти років, у короткій білій сукні, яка виразно окреслювала лінії її тіла, в білих лискучих туфлях на високих каблуках і з перловими сережками у вухах з мочками, непропорційно великими для її невисокого зросту, що ледве перевершував півтора метра. З прямим довгим волоссям і великими ясними очима, вона скидалася на ученицю феї. Дивлячись Усікаві прямо в очі, вона радісно й прихильно всміхалася. Між її маленькими губами привітно визирали білі зуби. Звісно, це, напевне, була службова усмішка. Однак рідко коли, вперше побачивши обличчя Усікави, люди не здригалися.

— Я принесла матеріал, який ви просили, — сказала вона й з полотняної сумки, що висіла через плече, добула два грубих великих конверти та обома руками, як жриця старовинну літографію, поклала на стіл Усікави.

Він вийняв з шухляди стола приготований конверт і передав жінці. А та, відкривши його, витягла пачку десятитисячних банкнот і стоячи порахувала гроші. Рахувала вправно, швидко рухаючи своїми тонкими гарними пальцями. Скінчивши рахувати, засунула пачку банкнот у конверт, а конверт — у полотняну сумку. А тоді всміхнулася до Усікави ще приязніше, ніж перед тим. Так, ніби хотіла сказати: «Я така рада, що змогла вас побачити!»

«Цікаво, як ця жінка пов'язана з Кажаном?» — спробував уявити собі Усікава. Хоча, звісно, це його не стосувалося. Вона була тільки простим кур'єром. Передавала «матеріал» й отримувала винагороду. Напевне, це була її єдина роль.

Коли ця невисока жінка пішла, Усікава довго, в розгубленому стані, вдивлявся у двері, що зачинилися за нею. У кімнаті все ще сильно відчувалися сліди її присутності. Можливо, в обмін за ці залишені сліди вона забрала частину душі Усікави. Він відчув у грудях цю нову порожнечу. «Як це сталося? — дивувався Усікава. — І що це означає?»

Опам'ятавшись через хвилин десять, він відкрив конверт, запечатаний кілька разів липкою стрічкою і напханий упереміш друкованими аркушами, скопійованим матеріалом та оригінальними документами. Хтозна-як за такий короткий час вони зібрали стільки відомостей. Як завжди, Усікава мимоволі цим захопився. Та водночас перед купою документів його пройняло глибоке безсилля. «Хоч би скільки я нишпорив за такими речами, хіба врешті-решт кудись доберуся? Хіба за великі гроші не придбав лише купу непотрібного паперу?» Безсилля було таким глибоким, що його дна він не міг побачити, хоч би як напружував зір. І все, що відбивалося в його очах, огортали легкі сутінки, схожі на передвістя смерті. «Може, в цьому винне щось,яке залишила ця жінка? — подумав Усікава. — Або щось,яке вона забрала?»

Все-таки Усікава якось відновив свої сили. До самого вечора наполегливо переглядав цей матеріал, одну за одною переписував у блокнот важливу інформацію. Зосередившись на такій роботі, він нарешті прогнав кудись незрозуміле безсилля. А коли в кімнаті стемніло й на столі засвітилася лампа, Усікава подумав, що отриманий матеріал вартий великої суми заплачених грошей.

Насамперед Усікава взявся читати матеріал про спортивний клуб. Аомаме влаштувалася туди чотири роки тому й відповідала за програму фізичного тренування й бойового мистецтва. Організувала й керувала кількома класами. З прочитаного матеріалу він дізнався, що вона мала високі тренерські здібності й користувалася популярністю серед членів клубу. Будучи керівником загального класу, вона одночасно проводила індивідуальні заняття. Звісно, плата за них була високою, але така система підходила людям, які не могли відвідувати класу в призначений час або надавали перевагу більш приватному середовищу. В Аомаме нараховувалося досить багато подібних «постійних індивідуальних клієнтів».