1q84. книга ІІІ

Ця вчителька навчала Тенґо Кавану від третього класу початкової школи до її закінчення. Зазвичай кожних два роки учителям довіряли інший клас, але вона випадково опікувалася Тенґо аж чотири роки. А от Аомаме була під її керівництвом лише два роки — у третьому й четвертому класі.

— Кавану-сана я добре пам'ятаю, — сказала вона.

На противагу непоказній зовнішності її голос звучав навдивовижу ясно й молодо. Напевне, доходив до всіх кутків галасливої аудиторії. «Фах творить людину, — подумав Усікава. — Мабуть, вона здібна вчителька».

— Кавана-сан у всьому був відмінним учнем. Упродовж двадцяти п'яти років я навчала силу-силенну учнів у кількох початкових школах, але такого здібного не зустрічала. У всякому разі, хоч би що йому завдавали, був першим. З добрим характером і здатністю вести за собою інших. Здавалось, що в будь-якій галузі він зможе мати своїх послідовників. Безперечно, в початковій школі виділявся здібностями до математики, але мене зовсім не здивувало й те, що пробився в літературу.

— Його батько справді працював збирачем абонентної плати «NHK»?

— Так, справді, — відповіла вчителька.

— Від самого Кавани-сана я чув, що батько був суворим, — сказав Усікава просто так, навмання.

— Це правда, — не вагаючись, підтвердила вона. — Дуже суворим. Пишався своєю роботою, і це, звісно, чудово, але іноді, здається, звалював її тягар і на сина.

Майстерно переходячи з однієї теми до іншої, Усікава вивідав у вчительки чимало подробиць. Він умів (і це було його сильною стороною) підштовхнути співрозмовника до щирої, довірливої розмови. Учителька розповіла, що у п'ятому класі Тенґо втік з дому через те, що не любив супроводжувати батька наприкінці тижня в його збиранні абонентної плати. «Схоже, що він не утік з дому, а був вигнаний з дому», — уточнила вона. «Значить, Тенґо був змушений разом з батьком збирати абонентну плату», — подумав Усікава. І для нього, підлітка, це було немалим душевним тягарем. Як і сподівався Усікава.

Учителька прийняла на одну ніч Тенґо, який не мав куди подітися. Вона приготувала для нього ковдру, нагодувала вечерею і сніданком. А наступного вечора сама пішла до його батька й, використовуючи всю свою красномовність, узялася вмовляти, щоб той змінив своє ставлення до сина. Про цей випадок вона розповідала як про найблискучіший епізод власного життя. Учителька розповіла також, що випадково знову зустріла його на музичному вечорі, коли Тенґо вчився у середній школі вищого ступеня. І про те, як він тоді вміло грав на тимпані.

— Грав непросту музику — «Симфонієту» Яначека. Кілька тижнів перед тим Тенґо-кун не торкався цього інструмента. Та коли вийшов на сцену без попередньої підготовки, то зіграв свою партію бездоганно. Просто чудо та й годі.

«Ця жінка щиро любила Тенґо, — зворушливо подумав Усікава. — Майже беззастережно. Цікаво, що, власне, відчуває людина, коли її так глибоко люблять?»

— А Масамі Аомаме пам'ятаєте? — спитав Усікава.

— Добре пам'ятаю, — відповіла вчителька. Але в її голосі не відчувалося такої радості, як при згадці про Тенґо. Його тон впав на дві поділки.

— Дивне прізвище, правда? — сказав Усікава.

— Авжеж, досить дивне. Однак про неї я пам'ятаю не через прізвище.

Запала коротка мовчанка.

— Кажуть, начебто її сім'я належить до палких членів «Братства свідків», — зондував Усікава.

— Можна сказати тільки вам?

— Звичайно. Мовчатиму як риба.

Вона кивнула.

— В Ітікаві є велике відділення «Братства свідків». А тому я опікувалася кількома дітьми його членів. З точки зору вчителя в такому разі виникали делікатні проблеми, що вимагали пильної уваги. Але таких ревних прихильників цього братства, як батьки Аомаме, не було.

— Інакше кажучи, вони не здатні на компроміси.

Наче щось пригадавши, вчителька легенько прикусила губу.

— Саме так. Суворо дотримувалися правил і цього вимагали від своїх дітей. Через це Аомаме-сан мимоволі стала в класі самотньою.

— Виходить, що в певному розумінні вона була особливою.

— Особливою, — підтвердила вчителька. — Звичайно, дитина в цьому не винна. Якщо в чомусь і шукати вини, то це — нетерпимість, яка орудує людською душею.

Учителька розповіла, що інші діти здебільшого ігнорували Аомаме. Ставилися так, ніби її немає.Вона була чужорідним тілом і своїм дотримуванням дивних принципів завдавала іншим клопоту. Так одностайно вважав увесь клас. Зі свого боку, Аомаме захищалася тим, що старалася бути якомога непомітнішою.