65  

— Після червня я ні з ким не мала статевих стосунків.

— Так що, сталося начебто непорочне зачаття?

— Якщо так сказати, то побожні люди, мабуть, розсердяться.

— Взагалі якщо зробити щось незвичне, то обов'язково хтось сердитиметься, — сказав Тамару. — Однак якщо ви завагітніли, то треба якомога раніше пройти обстеження спеціаліста. Залишатися самій у цій квартирі до пологів не годиться.

Аомаме зітхнула.

— Залишіть мене тут до кінця року, я вам клопоту не завдам.

Тамару на хвильку замовк. А тоді відповів:

— Як ми й домовилися, побудьте в цій квартирі до кінця року. Але на початку наступного вам доведеться переїхати в безпечніше місце, де легше отримати медичну допомогу. Ви розумієте?

— Розумію, — відповіла Аомаме. Але не мала певності. «Якщо я не зустрінуся з Тенґо, то хіба зможу звідси поїхати?» — подумала вона.

— Одного разу жінка завагітніла від мене, — сказав Тамару.

Якийсь час Аомаме мовчала.

— Від вас? Але ж ви…

— Це правда. Я — «голубий». Безкомпромісний. Здавна і тепер. Таким залишуся і в майбутньому.

— Але від вас жінка завагітніла.

— Будь-хто може помилитися, — сказав Тамару. Однак в його словах не відчувався гумор. — Не буду докладно розводитися, це було в молодості. Лише один раз. І то попався.

— А що сталося з нею?

— Не знаю, — відповів Тамару. — Знав її до шостого місяця вагітності. А потім перестав спілкуватися.

— Після шостого місяця вагітності аборт неможливий, правда?

— І я це розумію.

— Імовірно, що дитина народилася, — сказала Аомаме.

— Можливо.

— Якщо дитина народилася, то ви хотіли б з нею побачитися?

— Вона мене особливо не цікавить, — не вагаючись, відповів Тамару. — Я не таке життя собі вибрав. А ви хотіли б зустрітися з власною дитиною?

Аомаме задумалася.

— Я не уявляю собі, що означає мати власну дитину, бо батьки відмовилися від мене малої. І не маю для себе правильного зразка.

— І все-таки ви збираєтеся привести свою дитину в цей світ. Світ, переповнений суперечностями й насильством.

— Бо я хочу любові, — сказала Аомаме. — Однак не до власної дитини. Такого рівня любові я ще не досягла.

— Але ж дитина причетна до цієї любові.

— Можливо. В якійсь формі.

— А якщо ви прорахуєтеся і дитина виявиться непричетною до любові, якої ви жадаєте, то вона почуватиметься ображеною. Як ми самі.

— Це можливо. Але я відчуваю, що так не станеться. Інтуїтивно.

— Я поважаю інтуїцію, — сказав Тамару. — Однак якщо людина народилася, то може жити лише як носій моралі. Це варто добре запам'ятати.

— Хто це сказав?

— Вітґенштейн. [12]

— Запам'ятаю, — сказала Аомаме. — Якщо ваша дитина народилася, то скільки років їй зараз сповнилося?

Тамару прикинув у голові.

— Сімнадцять.

— Сімнадцять, — повторила Аомаме й уявила собі сімнадцятирічну дівчину як носія моралі.

— Про нашу розмову я розповім мадам, — сказав Тамару. — Вона хотіла поговорити безпосередньо з вами. Але, як я вже неодноразово казав, з міркувань безпеки я був проти цього. Хоча я вжив запобіжних технічних заходів, телефон — досить небезпечний засіб спілкування.

— Зрозуміло.

— Але вона глибоко цікавиться перебігом подій і переживає за вас.

— Я знаю. Дякую.

— Ви зробите розумно, якщо довірятимете їй і прислухаєтеся до її порад. Вона — дуже кмітлива людина.

— Звичайно, — відповіла Аомаме.

«Та попри це мені треба вдосконалювати свою свідомість і самій захищатися, — подумала Аомаме. — Господиня садиби в Адзабу — справді дуже кмітлива людина. З великою реальною силою. Але дечого вона не знає. Скажімо, того, за яким принципом рухається світ 1Q84 року. І, напевне, не помічає, що на небі два Місяці».

Поклавши телефонну слухавку, Аомаме лягла на диван і проспала з півгодини. Коротким глибоким сном. Їй снився порожній простір. В цьому просторі вона щось думала. І в білісінькому блокноті писала невидимим чорнилом. А коли прокинулася, то мала перед очима навдивовижу ясний образ. «Я народжу дитину. Вона щасливо прийде в цей світ. За визначенням Тамару, як носій моралі».

Приклавши долоню до низу живота, Аомаме прислухалася. Але все ще нічого не почула. Поки що.

  65  
Предыдущая страница Следующая страница
×
×