72  

Усі домашні ніяк не могли збагнути, чому в їхній сім'ї з'явилася людина, зовсім на них не схожа. Однак, безперечно, його народила мати, за її словами, з великими болями. Ніхто не приніс його в кошику до дверей їхнього дому. А тим часом хтось пригадав, що серед батькової рідні був один чоловік із головою Фукуске, [14]що доводився двоюрідним братом дідові Усікави. Упродовж війни він працював на металообробному заводі в столичному районі Кото й загинув навесні 1945 року під час великого бомбардування Токіо американською авіацією. Батько з ним не зустрічався, але його фотографія залишилася у старому фотоальбомі. Побачивши її, родина все зрозуміла. Бо батьків дядько виявився навдивовижу схожим на Усікаву. Настільки, що Усікаву можна було вважати його перевтіленням. Напевне, той самий головний чинник, який породив того дядька, несподівано вигулькнув цього разу знову.

Якби не Усікава, то його родина в Ураві, що в префектурі Сайтама, мала б бездоганну репутацію і походження. Була б обдарованою, фотогенічною, якій усі заздрили б. Та коли сюди додавався Усікава, люди хмурніли й крутили головою. Думали, що, мабуть, щось шахрайське, підставивши ногу богині краси, втрутилося у цю справу. А батьки вважали, що люди, напевне, так думають. І тому вони з усіх сил старалися нікому не показувати Усікаву. Якщо ж мусили, то робили його якомога непомітнішим (звісно, такі спроби були марними).

Однак Усікава не відчував особливого невдоволення таким своїм становищем — не страждав і не сумував. Він сам не хотів з'являтися перед людьми й навіть прагнув, щоб його робили непомітним. Брати й сестра ставилися до нього так, ніби його не було, але цим він не переймався. Бо не міг полюбити їх. Вони, з гарною зовнішністю та відмінними успіхами в навчанні, крім того, мали досягнення у спорті й багато друзів. Але з погляду Усікави, такі люди були безнадійно неглибокими. З примітивним мисленням, нешироким кругозором, убогою уявою та схилянням перед думкою оточення. Але передусім не мали здорового сумніву, потрібного для вдосконалення гострого розуму.

Батько мав репутацію досить здібного провінційного терапевта, але був страшенно нудною людиною. Так само, як у легендарного короля все в його руках перетворювалося на золото, батькові слова ставали чимось украй несмачним. Однак за своєю небалакучістю (можливо, ненавмисною) він майстерно приховував свою занудність і глупоту. А от мати, навпаки, була невиправно говіркою міщанкою. Скупа, свавільна, самозакохана й охоча похизуватися собою, вона з будь-якого приводу своїм крикливим голосом обзивала інших людей. Старший брат успадкував батькові нахили, а молодший — мамині. Молодша сестра, самовпевнена, безвідповідальна й позбавлена співчуття до інших людей, думала тільки про свою користь. Батьки надмірно пестили її як останню в сім'ї дитину й тим самим зіпсували.

Тому Усікава свої дитячі роки провів загалом сам-один. Повернувшись зі школи, замикався у власній кімнаті й занурювався у читання. Оскільки ні з ким, крім домашнього собаки, він не дружив, то не мав нагоди з кимось поговорити про здобуті знання й посперечатися. Однак не сумнівався у своїй здатності логічно, ясно мислити й красномовно говорити. І наодинці наполегливо відточував такі свої здібності. Скажімо, одне якесь судження обговорював з двох кутів зору. З одного боку, підтримував його з усією красномовністю, а з другого — так само красномовно критикував. З однаковою силою і у певному розумінні з такою ж відданістю він ставав на одну з двох суперечливих позицій. Таким чином мимоволі навчився сумніватися в собі. І усвідомлювати, що загалом у багатьох випадках правда — річ відносна. А ще він дізнався що суб'єктивність та об'єктивність не вдається розділити так чітко, як вважає більшість людей, і якщо розмежувальна лінія між ними невизначена, то неважко її з певною метою пересунути.

Щоб логіку й риторику зробити переконливішими та ефективнішими, він при будь-якій нагоді наповнював свою голову знаннями. Корисними й некорисними. Прийнятними й неприйнятними. Він шукав не освіти в загальному розумінні цього слова, а конкретної інформації, форму та вагу якої можна оцінити, взявши безпосередньо в руки.

Його сплюснута, як у Фукуске, голова передусім була вмістилищем важливої інформації. Непривабливим, але зручним у користуванні. Завдяки їй Усікава мав ширшу ерудицію, ніж будь-хто з його однолітків. Якби захотів, то міг би легко спростувати будь-чиї твердження. Не тільки братів чи однокласників, а навіть учителів та батьків. Однак Усікава цих своїх здібностей, по змозі, старався не показувати. Не любив привертати до себе людської уваги в жодній формі. Знання і здібності були насамперед знаряддям, а не засобом хизування.

  72  
Предыдущая страница Следующая страница
×
×