Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Рон люто зиркнув на неї і вийняв з кишені джинсів маленький срібний предмет.

— Ось.

Вона мусила глянути на Рона, щоб побачити, що він їй

показує.

— Світлогасник? — так здивувалася вона, що навіть забула напустити холодний і лютий вираз.

— Він не тільки гасить і запалює світло, — пояснив Рон. — Я не знаю, як він це зробив, і чому це сталося саме тоді, а не в якийсь інший час, бо я постійно хотів повернутися, з пер шої миті, як від вас пішов. А ранесенько на Різдво я слухав радіо й почув… почув тебе.

Він дивився на Герміону.

— Ти почув мене по радіо? —недовірливо перепитала вона.

— Ні, я почув тебе зі своєї кишені. Твій голос, — він знову підняв над собою світлогасника, — лунав звідси.

— І що ж я сказала? — запитала скептично й водночас зацікавлено Герміона.

— Назвала моє ім'я. "Рон". І ще сказала… щось про чарівну паличку…

Герміона яскраво почервоніла. Гаррі пригадав: після зникнення Ронове ім'я тоді вперше прозвучало в їхній розмові. Герміона назвала його, коли говорила, що неможливо полагодити чарівну паличку.

— Отож я його вийняв, — вів далі Рон, дивлячись на світ— логасник, — але він був такий самий, нічого не змінилося, хоч я й не сумнівався, що тебе чув. Тоді я ним клацнув. У кімнаті погасло світло, але інше світло з'явилося просто за вікном.

Рон підняв вільну руку й показав кудись перед собою. Його очі втупилися в щось таке, чого не бачили ні Гаррі, ні Герміона.

— Це була кулька світла, такого синюватого відтінку, і вона пульсувала, знаєте, як світло від летиключа.

— Ага, — машинально підтвердили в один голос Гаррі й Герміона.

— Я знав, що це було воно, — сказав Рон. — Я спакував свої речі, закинув рюкзак на плечі і вийшов у садок.

— Та світлова кулька висіла там, вона мене чекала, а коли я вийшов, знову почала рухатись, і я пішов за нею аж за сарай, атам… ну, вона ввійшла в мене.

— Вибач, що? — перепитав Гаррі, подумавши, що почув щось не те.

— Вона типу підлетіла до мене, — показав Рон цей рух вказівним пальцем вільної руки, — прямо до грудей, а тоді… просто увійшла всередину. Отут, — торкнувся він грудей біля самого серця, — я її відчував, вона була гаряча. А коли опинилася в мені, я вже знав, що маю робити, знав, що вона мене заведе, куди мені треба. Тож я роз'явився й вигулькнув на схилі пагорба. Усе там було засипане снігом…

— Ми там були, — підтвердив Гаррі. — Провели там дві ночі, і другої ночі я ніби чув, що хтось ходить неподалік у темряві й гукає!

— Ну, так. Це, мабуть, був я, — сказав Рон. — Але ваші закляття—обереги добре діють, бо я вас не бачив і не чув. Проте я був упевнений, що ви десь поблизу, тому врешті—решт заліз у спальний мішок і вирішив зачекати, коли хтось із вас там з'явиться. Думав, що вас побачу, коли ви будете складати намет.

— Де там, — заперечила Герміона. — Для безпеки ми роз'являлися під плащем—невидимкою. І ми пішли з того місця ранесенько, бо чули, як уже казав Гаррі, що там хтось тиняється.

— Я цілий день простирчав на тому пагорбі, — сказав Рон. — Мав надію, що ви ще з'явитесь. А як почало смеркати, я зрозумів, що вас проґавив, тому знову клацнув світлогас—ником, те синє світло спалахнуло й увійшло в мене, я роз'явився й прибув сюди, у цей ліс. Я й тут вас не бачив, тому надіявся на одне — що хтось із вас врешті себе виявить… і Гкррі це зробив. Ну, спочатку я, звичайно, побачив лань.

— Що ти побачив? — різко спитала Герміона.

Хлопці розповіли і про срібну лань, і про меч на дні озерця. Герміона, насупивши брови, дивилася то на одного, то на другого, і так захопилася розповіддю, що навіть забула гордо перехрещувати руки й ноги.

— Але ж це був патронує! — вигукнула вона. — Невже ви не бачили, хто його вичаклував? Узагалі нікого не бачили? І він підвів вас до меча! Я просто не вірю! І що далі?

Рон розказав, як він побачив, що Гкррі стрибнув у озерце,

і чекав, коли той випірне. Та зрозумів, що сталася біда, пірнув за ним і врятував Гаррі, а тоді повернувся по меч. Він уже дійшов до того моменту, коли треба було відкривати медальйон, але завагався, і Гаррі доказав за нього. —…і Рон його розрубав мечем.

— І… і він розрубався? Так просто?—прошепотіла Герміона.

— Ну, він… він ще кричав, — сказав Гаррі, скоса зиркнувши на Рона. — Ось.

Він кинув медальйон їй на коліна. Вона боязко взяла його в руки й обдивилася розрубані віконечка.

Вирішивши, що небезпека минула, Гаррі помахом Герміо—ниної чарівної палички зняв закляття "щит" і повернувся до Рона.