Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Добре, га? — радісно запитав Рон.

— Класно, — відповів Гаррі.

— Вони такі відважні, — захоплено зітхнула Герміона. — Якби їх знайшли…

— Вони постійно переміщаються, — сказав Рон. — Як і ь. — А чули, що сказав Фред? — схвильовано запитав Гаррі.

Тепер, коли передача закінчилася, його думки знову повернулися до всепоглинаючої манії. — Він за кордоном! Він і досі шукає чарівну паличку, я так і знав!

— Гаррі…

— Герміоно, чого ти так уперто не хочеш цього визнати?

Вол…

— ГАРРІ, НЕ СМІЙ!

— … деморт шукає бузинову паличку!

— Це ім'я — табу! — загорлав Рон, зриваючись на ноги, бо надворі коло намету щось голосно ляснуло. — Я ж тобі казав, Гаррі, що нам більше не можна його називати… треба захиститися новими закляттями—оберегами… швид ко… вони так знаходять…

Але зненацька Рон замовк, і Гаррі знав чому. Стереоскоп на столі засвітився й закрутився. Почулися голоси, вони швидко наближалися — грубі й збуджені голоси. Рон витяг з кишені світлогасник і клацнув. Усі лампи згасли.

— Виходьте з піднятими руками! — пролунав у темряві хрипкий голос. — Ми знаємо, що ви там! На вас націлено півдесятка чарівних паличок, і нам плювати, в кого влучать закляття!

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ —

Маєток Мелфоя

Гаррі глянув на друзів, але в темряві розрізнив тільки їхні силуети. Побачив, що Герміона націлила чарівну паличку, але не надвір, а йому в лице. Щось бахнуло, спалахнуло біле світло, і він аж зігнувся від болю, нічого не бачачи. Відчув долонями, як швидко розбухає обличчя, й важкі кроки затупали навколо нього.

— Вставай, паскудо!

Незнайомі руки грубо підняли Гаррі з землі. Не встиг він їх зупинити, як хтось понишпорив у його кишенях і забрав тернову чарівну паличку. Гаррі затулив долонями обличчя, що нестерпно боліло й було якесь незнайоме під пальцями — обважніле, набрякле й пухке, наче від сильної алергії. Очі перетворилися на щілинки, крізь які він ледве бачив. Окуляри десь упали, коли його витягали з намету. Розрізняв розмиті постаті чотирьох чи п'ятьох чоловіків, що приборкували Рона й Герміону.

— Геть… від… неї! — закричав Рон. Звук ударів кулаками по тілу годі було з чимось переплутати. Рон застогнав від болю, а Герміона крикнула:

— Не займайте його, не рухайте!

— Твоєму кавалерові буде ще гірше, якщо він виявиться в моєму списку, — пролунав до жаху знайомий хрипкий голос. — Дуже приємна дівчинка… яке задоволення… я так люблю м'якеньку шкірку…

Гаррі трохи не знудило. Він упізнав цей голос — Фенрір Ґрейбек, вовкулака, якому дозволили носити мантію смертежера як подяку за його звірячу жорстокість.

— Обшукати намет! — звелів інший голос.

Хтось жбурнув Гаррі долілиць на землю. Глухий удар засвідчив, що поруч кинули Рона. Чулися кроки й гуркіт. Це чоловіки перекидали стільці, обшукуючи намет.

— Ану глянемо, хто тут у нас, — пролунав над головою зловтішний Ґрейбеків голос, і Гаррі перекинули на спину. Світло чарівної палички впало на лице і Ґрейбек зареготав.

— Такі мармизи треба маслопивом запивати. Що з тобою сталося, почваро?

Гаррі відповів не зразу.

— Я тебе питаю, —повторив Ґрейбек, а Гаррі отримав удар у живіт, від якого аж зігнувся, — що сталося?

— Ужалило, —пробурмотів Гаррі. — Щось мене вжалило.

— Ага, схоже на це, —пролунав другий голос.

— Як твоє прізвище? — прогарчав Ґрейбек. —Дадлі, — відповів Гаррі.

— А ім'я?

— Я… Вернон. Вернон Дадлі.

— Перевір список, Скабіор, — розпорядився Ґрейбек, і Гаррі почув, як той почовгав до Рона. — А ти хто, рудий?

— Стен Шанпайк, — відповів Рон.

— Так ми й повірили, — сказав чоловік на прізвище Скабіор. — Що ми, Стена Шанпайка не знаємо? Він же на нас працює.

Знову почувся глухий удар.

— Я… Б—барді, —застогнав Рон, і Гаррі зрозумів, що в нього в роті повно крові. — Барді Відлі.

— Візлі? — проскреготів Ґрейбек. — То ти пов'язаний зі зрадниками роду, навіть якщо й сам не бруднокровець. І нарешті, твоя юна гарненька подружка… — Він це сказав так пожадливо, що в Гаррі мороз пройшов по спині.

— Не спіши, Ґрейбек, —застеріг Скабіор, а інші загиготіли.

— Ой, та я ще не кусаю. Ану, чи пригадає вона своє ім'я швидше за Барні. Ти хто, симпатюля?

— Пенелопа Клірвотер, — відповіла Герміона. Голос її, хоч і повний жаху, звучав переконливо.