Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Змусь його прикласти руку до дверей! — звелів Ґрипхук

Гаррі, і хлопець знову націлив чарівну паличку на Боґрода. Старий ґоблін підкорився, притис долоню до дерева, і двері сховища розтанули, відкривши велику печеру, заповнену до самої стелі золотими монетами й чашами, срібними обла—дунками, шкурами дивовижних істот з довжелезними голками чи з обвислими крильми. А ще там були настоянки й відвари в коштовних баклагах та череп—ще й досі в короні.

— Шукаймо, швидко! — гукнув Гаррі, й усі бігцем зайшли

у сховище.

Він уже описував Ронові й Герміоні чашу Гафелпаф, проте якщо у сховищі зберігався інший, невідомий йому горо—кракс, то він не знав, на що той схожий. Та не встиг він як слід усе роздивитися, як за спинами в них глухо клацнуло. Знову з'явилися двері, замкнувши їх у сховищі, а все довкола поглинула суцільна темрява.

— Нічого, Боґрод нас визволить! — сказав Ґрипхук, коли Рон спантеличено зойкнув. — Ви можете засвітити свої чарівні палички? Та швидше, бо часу обмаль!

— Лумос!

Гаррі обвів засвіченою чарівною паличкою сховище. Заблищало коштовне каміння, і Гаррі побачив фальшивий Ґрифіндорів меч, що лежав на верхній полиці серед плутанини якихось ланцюгів. Рон і Герміона теж засвітили чарівні палички і взялися оглядати гори коштовних предметів.

— Гаррі, невже це?… А—а!

Герміона закричала від болю, й Гаррі повернув до неї свою чарівну паличку саме вчасно, щоб побачити, як з її рук випав прикрашений коштовним камінням келих. Та коли він торкнувся землі, то розколовся на безліч інших келихів, і вже за секунду вся підлога була всіяна однаковісінькими посудинами, що розліталися навсібіч, і серед них годі було впізнати перший, оригінальний, келих.

— Він мене обпалив! — застогнала Герміона, смокчучи вкриті пухирями пальці.

— Вони наклали множинне й палюче закляття! — сказав Ґрипхук. —Усе, чого ви торкнетесь, пектиме вас і буде множитися, але всі ці копії нічого не варті. Якщо ж ви й далі хапатимете скарб, то врешті—решт вас просто розчавить вагою золота, якого ставатиме все більше й більше!

— Добре, ні до чого не торкайтесь! — розпачливо крикнув Гаррі, та Рон уже випадково зачепив ногою келих, що лежав на землі, й миттєво з'явилися ще двадцять його двійників, а Рон застрибав на місці, бо майже пів його черевика згоріло від контакту з розпеченим металом.

— Стійте й не ворушіться! — закричала Герміона, хапаючись за Рона.

— Просто роздивляйтеся, — додав Гаррі. — Пам'ятайте, що чаша маленька й золота, з двома ручками, на ній вигравіювано борсука… а ще дивіться, чи не побачите десь символ Рейвенклову — орла…

Вони освітлювали чарівними паличками кожен куточок і кожну щілину, не сходячи з місця й обережно розвертаючись. Було просто неможливо щось та й не зачепити. Гаррі засипав землю цілою зливою фальшивих ґалеонів, додавши їх до келихів, що вже там лежали, тож тепер майже не лишалося місця, щоб поставити ногу. Золото було розпечене, аж світилося, тому у сховищі стало гаряче, як у печі. Світло від чарівної палички Гаррі вихоплювало з темряви щити й шоломи ґоблінської роботи, розкладені на полицях, що тягайся аж до самої стелі. Усе вище й вище скеровував він пучок світла, аж поки наштовхнувся поглядом на предмет, від вигляду якого серце йому закалатало, а руки затремтіли.

— Вона там, там — нагорі!

Рон з Герміоною теж спрямували палички вгору, і чаша заіскрилася в потрійному світлі заклять: чаша, що належала Гельзі Гафелпаф, а потім перейшла у власність Гепзіби Сміт, у якої її вже вкрав Том Редл.

— А як нам, у біса, туди добратися, щоб нічого не зачепити? — запитав Рон.

— Акціо чашка! — крикнула Герміона, в розпачі, мабуть, забувши, що їм казав Ґрипхук ще під час підготовки до цієї операції.

— Марна справа, марна справа! — пробурчав ґоблін.

— А що ж нам робити? —люто зиркнув на ґобліна Гаррі. — Якщо хочеш меча, Ґрипхуче, то допомагай нам не тільки… о, зачекай! А чи не можу я торкатися речей мечем? Герміоно, дай меч!

Герміона сягнула рукою під мантію, вийняла сумочку, понишпорила в ній кілька секунд і витягла блискучий меч. Гаррі стис руків'я, прикрашене рубінами, й торкнувся кінчиком леза срібної карафки, що стояла неподалік, і та не помножилась.

— Якби ж якось пропхати меч у ручку… але як туди вилізти? До полиці, на якій стояла чаша, не дістав ніхто, навіть найвищий з усіх Рон. Жар від зачарованих скарбів здіймався хвилями, піт стікав Гаррі по обличчі, по спині, а він одчайдушно намагався придумати, як добратися до чаші. І тут з—за дверей долинув рев дракона й почувся брязкіт.