Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Він знає, — його власний голос звучав якось дивно і неприродно низько після пронизливих Волдемортових вересків. — Він знає, і збирається все перевірити, а останній, — Гаррі зірвався на ноги, — у Гоґвортсі. Я знав це. Я знав.

— Що?

Рон дивився на нього, роззявивши рота. Герміона стурбовано стала навколішки. —А що ти побачив? Звідки ти знаєш?

— Я бачив, як саме він довідався про чашку, я… я був у його голові, він… — Гаррі пригадав усі вбивства, — він неймовірно розлючений, а ще нажаханий, він не може зрозуміти, як ми про це довідались, і тепер хоче перевірити, чи всі інші горокракси в безпеці, а почне з персня. Він гадає, що в Гоґвортсі найбезпечніше, бо там Снейп, і туди дуже важко проникнути непомітно — мабуть, він буде там насамкінець, але все одно це може статися за кілька годин…

— А ти бачив, де саме воно в Гоґвортсі? — запитав Рон, і теж зірвався на ноги.

— Ні, він зосередився на тому, щоб попередити Снейпа, він не думав, де саме воно лежить…

— Заждіть, заждіть! — вигукнула Герміона, коли Рон схопив горокракс, а Гаррі вже накидав плащ—невидимку. — Ми не можемо так просто взяти й зірватися без жодного плану, нам треба…

— Нам треба рушати, — рішуче заперечив Гаррі. Він сподівався виспатись, мріяв залізти в новий намет, але тепер про це не було й мови. — Ти хоч уявляєш, що він почне витворяти, коли довідається, що зникли перстень і медальйон? А що, як він забере гоґвортський горокракс, бо вирішить, що там він у небезпеці?

— Але ж як ми туди потрапимо?

— Гайнемо в Гоґсмід, — пояснив Гаррі, — і спробуємо з'ясу вати все на місці, коли побачимо, як саме захищена школа. Ставай під плащ, Герміоно, я хочу, щоб цього разу ми три малися купи.

— Та ми ж не помістимось…

— Там буде темно, ніхто не помітить наших ніг.

Над почорнілою водою відлунням рознісся ляскіт величезних крил. Це дракон нарешті досхочу напився і злетів. Друзі завмерли, дивлячись, як він усе вище й вище здіймався чорною плямою на тлі потемнілого неба, аж доки сховався за найближчою горою.

Герміона підійшла до друзів і стала між ними. Гаррі якомога нижче опустив плащ до землі, вони усі разом крутнулися і зникли в задушливій темряві.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ —

Зникле дзеркальце

Ноги Гаррі торкнулися дороги. Він побачив до болю знайому головну вулицю Гоґсміда: темні вітрини крамничок, обриси чорних гір за селом, поворот дороги до Гоґвортсу, світло з вікон "Трьох мітел". Серце йому тьохнуло, і він з пронизливою чіткістю пригадав, як приземлився тут майже рік тому, підтримуючи жахливо ослабленого Дамблдора. Усе це тривало якусь секунду, а тоді, не встиг він ще й відпустити Ронову й Герміонину руки, як щось сталося.

Повітря розкололося від вереску, схожого на Волдемортів, коли той довідався про викрадення чаші. Цей вереск пронизав кожнісінький нерв у тілі Гаррі, і він зрозумів, що вереск спричинила їхня поява. Ледве встиг глянути на друзів під плащем, як двері "Трьох мітел" розчинилися навстіж і з них висипав з чарівними паличками напоготові з десяток смер—тежерів у плащах з каптурами.

Гаррі схопив за руку Рона, що вже піднімав чарівну паличку. Смертежерів було дуже багато, всіх не приголомшиш. А спроба вистрілити закляттям миттєво викрила б їх. Один смертежер махнув чарівною паличкою — і вереск затих, однак відлуння ще й досі відбивалося в горах. — Акціо плащ! —проревів інший смертежер. Гаррі схопився за поли плаща, та той і не збирався зникати. Замовляння—викликання на нього не діяло.

— Ти що, не під плащем, Поттере?! —закричав смертежер і звелів своїм напарникам: — Шукати скрізь. Він тут.

Шестеро смертежерів побігли прямо на них. Гаррі, Рон і Герміона спритно позадкували й заскочили в найближчу бічну вуличку, хоч смертежери ледь їх не зачепили. Друзі чекали в темряві, прислухаючись до кроків, що тупотіли там і тут, а пучки світла зі смертежерівських чарівних паличок розганяли довколишню темряву.

— Треба звідси тікати! —прошепотіла Герміона. — Роз'являймося зараз!

— Добра думка, — підтримав її Рон, але Гаррі не встиг відповісти, бо закричав якийсь смертежер: — Ми знаємо, Поттере, що ти тут, і ти звідси не вислизнеш! Ми тебе знайдемо!

— Вони нас чекали, — прошепотів Гаррі. — Вичаклували це закляття, щоб знати, коли ми з'явимося. А ще вони, мабуть, вичаклували щось таке, щоб нас звідси не випустити, тримати в пастці…