Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Боягуз! БОЯГУЗ!

— Що сталося, що сталося? — запитала Луна.

Гаррі поміг їй устати, й вини побігли коридором, тягнучи плащ—невидимку за собою. Нарешті вскочили в порожній клас. Біля розбитого вікна стояли професори Макґонеґел,

Флитвік і Спраут.

— Вистрибнув, — повідомила професорка Макґонеґел,

коли забігли Гаррі й Луна.

— Тобто він мертвий? —Гаррі підбіг до вікна, не звертаючи уваги на крики Флитвіка і Спраут, збентежених його несподіваною появою.

— Ні, не мертвий, — сердито відповіла Макґонеґел. — Навідміну від Дамблдора, він був при чарівній паличці… та й навчився ж дечого у свого господаря.

Гаррі з жахом побачив удалині велику кажанячу постать, що летіла крізь темряву до зовнішнього муру.

Ззаду почулися важкі кроки й відсапування. Це їх нарешті наздогнав Слизоріг.

— Гаррі! — задихаючись, вигукнув він, масажуючи широкі груди під смарагдово—зеленою шовковою піжамою. — Мій любий хлопчику… яка несподіванка… Мінерво, та ж поясни, будь ласка… Северусе… що?…

— Наш директор вирішив трохи перепочити, — сказала професорка Макґонеґел, показуючи у вікні дірку, що формою нагадувала фігуру Снейпа.

— Пані професорко! — крикнув Гаррі, притискаючи руки до чола. Він бачив під собою повне інферіїв озеро, відчув, як примарний зелений човен стукнувся об підземний берег. Волдеморт зістрибнув, відчуваючи в серці невгасиму жагу вбивати… — Пані професорко, треба захистити школу, він скоро буде тут!

— Дуже добре. Сюди прямує Той—Кого—Не—Треба—Назива—ти, — сказала професорка викладачам. Спраут і Флитвік охнули, Слизоріг тихо застогнав. — Поттер має в замку одну роботу, він діє за наказом Дамблдора. Ми повинні забезпечити школу всім можливим захистом, поки Поттер діятиме.

— Ти, звісно, розумієш, що рано чи пізно Відомо—Хто прорве нашу оборону? —пропищав Флитвік.

— Ми його затримаємо, — сказала професорка Спраут.

— Дякую тобі, Помоно, — кивнула професорка Макґонеґел, і дві відьми обмінялися поглядами похмурого розуміння. — Пропоную встановити навколо замку базовий захист, а тоді зібрати всіх учнів у Великій залі. Переважну більшість треба буде евакуювати, хоча тих, хто досяг повноліття і виявить бажання залишитися й боротися, гадаю, можна залучити.

— Згода, — сказала професорка Спраут і відразу побігла до дверей. — За двадцять хвилин мої учні будуть у Великій залі.

її вже не було видно, але бурмотіння ще якийсь час чулося:

— Тентакула. Пастка диявола. І снарґалуфові пеньки… хотіла б я бачити, як смертежери з ними битимуться.

— Я діятиму звідси, — сказав Флитвік, виставив чарівну паличку в розбите вікно й забурмотів якісь дуже складні заклинання. Гаррі почув незбагненний сильний гул, немовби Флитвік вивільнив на шкільні угіддя несамовитий вітер.

— Пане професоре, — підійшов Гаррі до крихітного вчителя замовлянь, — пане професоре, вибачте, що я вам заважаю, але це дуже важливо. Чи ви часом не знаєте, де може бути діадема Рейвенклов?

— …Протеґо горрібіліс… діадема Рейвенклов? — пропищав Флитвік. — Дещиця додаткової мудрості ніколи не завадить, Поттере, хоч я чомусь сумніваюся, що з неї буде велика користь у цій ситуації!

— Я мав на увазі одне… чи вам відомо, де вона? Чи ви її

коли— небудь бачили?

— Чи я бачив? Та її ніхто ніколи не бачив! її давно втра чено, хлопче!

Гірка безнадія, поєднана з розчаруванням і панікою, охопила Гаррі. Що ж тоді служить горокраксом?

— Філіусе! Зустрінемося з тобою і твоїми рейвенкловцями у Великій залі! — сказала професорка Макґонеґел, показу ючи жестом Гаррі й Луні, щоб ішли за нею.

Вони вже підходили до дверей, коли раптом прорвало

Слизорога.

— Це ж треба! — важко дихав він, блідий і спітнілий, з тремтячими моржовими вусами. — Що за метушня! Я не впевнений, Мінерво, що це мудро. Він усе одно прорветься, і всім, хто намагатиметься його затримати, загрожує смертельна небезпека…

— За двадцять хвилин я чекатиму й тебе зі слизеринцями у Великій залі, — сказала професорка Макґонеґел. — Якщо захочеш покинути школу разом зі своїми учнями, тебе ніхто не зупинятиме. Але якщо хтось із вас спробує зірвати наш опір, чи підніме проти нас зброю, тоді, Горацію, ми зійдемось у двобої не на життя, а на смерть.

— Мінерво! — Слизоріг був у відчаї.

— Настав час для слизеринців визначитися, кому вони віддані, —урвала його професорка Макґонеґел. — Іди буди своїх учнів, ІЬрацію.