Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Ніякої різниці, — повторив Волдеморт.

Снейп не відповідав. Гаррі не бачив його обличчя і не знав, чи Снейп відчув небезпеку і тепер намагається знайти належні слова, щоб заспокоїти свого хазяїна.

Волдеморт закрокував по кімнаті. Гаррі кілька секунд його не бачив, але й далі чув той самий стриманий голос. Біль і лють переповнювали Гаррі.

— Я довго про це міркував, Северусе… чи ти знаєш, чому я покликав тебе сюди з поля бою?

На мить Гаррі побачив Снейпа у профіль. Той не зводив очей зі змії, що звивалася в зачарованій клітці.

— Ні, володарю, але я благаю дозволити мені повернутися туди. Дозвольте мені знайти Поттера.

— Ти заговорив, як Луціус. Ніхто з вас не розуміє Поттера так, як я. Його не треба шукати. Поттер сам до мене прийде. Я знаю його слабкість, його найбільшу ваду. Він не витримає, коли навколо гинутимуть люди — він же розуміє, що все це відбувається заради нього. Він захоче зупинити бійню за будь—яку ціну. Він прийде сам.

— Але ж, володарю, його випадково може вбити хтось

інший, а не ви…

— Я дав своїм смертежерам чіткі вказівки. Зловити Пот тера. Убивати його друзів… що більше, то краще… але не вбивати його самого.

— Але я хотів поговорити про тебе, Северусе, а не про Гаррі Поттера. Я дуже ціную твої послуги. Дуже ціную.

— Володарю, ви знаєте, що моє єдине прагнення — слу жити вам. Але… дозвольте мені знайти хлопця. Дозвольте привести його сюди. Я зумію…

— Ні, я вже тобі сказав! —урвав його Волдеморт, і коли він знову обернувся, Гаррі побачив, як блиснули червоним його очі, а шелест плаща нагадав шарудіння змії, і по тому, як бо лісно засіпався шрам, він відчув, що Волдемортове нетер піння наростає. — Зараз, Северусе, мене найбільше турбує те, що станеться, як я нарешті зустрінуся з хлопцем віч—на—віч!

— Володарю, які ж можуть бути питання, усе наперед ясно…

— …є одне питання, Северусе. Є питання. Волдеморт зупинився, і Гаррі знову чітко бачив, як він

стоїть, крутячи у своїх білих пальцях бузинову паличку, і дивиться на Снейпа.

— Чому обидві мої палички підводили мене, коли я скеровував їх на Гаррі Поттера?

— Я… я не можу на це відповісти, володарю.

— Не можеш?

Напад люті немовби штирем проткнув голову Гаррі. Він запхав собі кулака в рот, щоб не закричати від болю. Заплющив очі і раптом став Волдемортом, що зазирав у бліде Снейпове обличчя.

— Моя тисова паличка виконувала всі мої прохання, Северусе, крім наказу вбити Гаррі Поттера, Двічі вона цього не зробила. Олівандер під тортурами зізнався про серце—вини—близнюки й порадив скористатися іншою чарівною паличкою. Я так і зробив, але Луціусова чарівна паличка розлетілася на шматочки, зіткнувшись з Поттеровою.

— Я… я не маю пояснення, володарю.

Снейп не дивився на Волдеморта. Його темні очі були прикуті до змії, що звивалася в захисній кулі.

— Я шукав третю чарівну паличку, Северусе. Бузинову паличку, паличку Долі, жезл Смерті. Забрав її в поперед нього власника. Забрав з могили Албуса Дамблдора.

Тепер Снейп глянув на Волдеморта, і Снейпове обличчя нагадувало посмертну маску. Було воно мармурово—біле й таке застигле, що коли він знову заговорив, не вірилося, що за цими порожніми очима є хтось живий.

— Володарю… дозвольте мені знайти хлопця…

— Цілу довгу ніч, коли до перемоги вже рукою подати, я просидів тут, — сказав Волдеморт ненабагато голосніше за шепіт, — і міркував, міркував, чому бузинова паличка відмовляється бути такою, якою мала б бути, відмовляється діяти так, як мала б діяти, за легендою, в руках законного власника… і мені здається, що я знайшов відповідь.

Снейп нічого не казав.

— Може, ти й сам знаєш? Ти ж усе—таки розумний чоловік, Северусе. Ти був мені добрим і вірним слугою, і мені прикро, що так має статися.

— Володарю…

— Бузинова паличка не може служити мені як належить, Северусе, бо я не є законним її господарем. Бузинова паличка належить тому чаклунові, що вбив її попереднього власника. Албуса Дамблдора вбив ти. Поки ти живий, Северусе, бузинова паличка не може стати моєю остаточно.

— Володарю! — запротестував Снейп, піднімаючи свою чарівну паличку.

— Інакше не може бути, — сказав Волдеморт. — Я повинен оволодіти цією паличкою, Северусе. Оволодію нею, то й Пот—тером нарешті оволодію.

І Волдеморт розсік повітря бузиновою паличкою. Зі Сней—пом нічого не сталось, і він, мабуть, частку секунди думав, що смертний вирок йому відстрочено, але тоді Волдемортів намір став зрозумілий. Зміїна клітка прокотилася в повітрі і Снейп тільки й устиг, що крикнути, коли його голова й плечі опинилися в ній, а Волдеморт засичав парселмовою: