Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— І не дуже розвішуй вуха, як він починає плести тобі щось про ІЬґвортс, — додав Гаррі. — Він любить посміятися, цей твій братик.

Вони всі разом почали штовхати другий візочок, набираючи розгону. Перед самою перегородкою Албус замружився, проте зіткнення не сталося. Натомість родина опинилася на платформі дев'ять і три чверті, затуманеній густою білою парою, що валувала з яскраво—червоного "Гоґвортського експреса". Невиразні постаті юрмилися в цій імлі, у якій уже десь розчинився Джеймс.

— Де вони? — стурбовано запитав Албус, приглядаючись до розмитих силуетів, повз які їхня сім'я проходила по платформі.

— Знайдемо, — заспокоїла Джіні.

Однак у густій парі важко було розрізнити обличчя. Голоси, відокремлені від їхніх власників, звучали неприродно гучно. Гаррі здалося, що він чує, як Персі ораторським голосом нагадує про правила користування мітлами, і зрадів, що є поважна причина не зупинятися й не вітатися з ним…

— Ал, думаю, це вони, — сказала раптом Джіні.

З імли виникло четверо людей, що стояли біля останнього вагона. їхні обличчя вдалося розгледіти аж тоді, як Гаррі, Джіні, Лілі й Албус підійшли до них майже впритул.

— Привіт! — сказав Албус з величезним полегшенням. Розі, уже вдягнута в новесеньку гоґвортську мантію, сяй нула до нього усмішкою.

— Нормально припаркувався? — запитав у Гаррі Рон. — Мені вдалося. Герміона взагалі не вірила, що я здам на маґ—лівські водійські права. Думала, що доведеться законфун—дувати екзаменатора.

— Неправда, — заперечила Герміона, — яв тебе вірила.

— Чесно кажучи, я його таки конфунднув, — прошепотів Рон до Гаррі, коли вони вдвох заносили у вагон Албусову валізу й сову. — Я тільки забував дивитися в бічне дзеркальце, але ж гляньмо правді у вічі — для чого ж тоді існує всечутливе заклинання?

Тим часом на платформі Лілі іХ'юґо, Розин менший брат, вели жваву дискусію про те, в який гуртожиток їх розподілять, коли вони нарешті опиняться в Гоґвортсі.

— Якщо не потрапите у Ґрифіндор, ми вас позбавимо спадщини, — сказав Рон, — але ми руки не викручуємо.

— Роне!

Лілі й Х'юґо засміялись, а Албус і Розі засмутилися.

— Він пожартував, — пояснили їм Герміона й Джіні, але Рон уже не звертав на це уваги. Перехопивши погляд Раррі, він ледь помітно кивнув головою на якесь місце кроків за п'ятдесят від них. Пара на мить розвіялась і крізь неї доволі виразно можна було побачити три постаті.

— Бачите, хто там?

Там стояв у чорному, застібнутому під саму шию, пальті Драко Мелфой з дружиною та сином. Він уже трохи полисів, і це лише підкреслювало його гостре підборіддя. Син був дуже на нього схожий, так само, як Албус був схожий на Гаррі. Драко помітив, що Гаррі, Рон, Герміона й Джіні на нього дивляться, скупо їм кивнув і відвернувся.

— Бачиш того малого Скорпіуса? — ледь чутно сказав Рон. — Постарайся, Розі, перевершити його у всіх іспитах. Слава Богу, що голова в тебе мамина.

— Роне, заради всіх святих, — суворо дорікнула йому Герміона, хоч сказане їй сподобалось. — Не настроюй їх одне проти одного, вони тільки починають разом учитися!

— Твоя правда, вибач, — погодився Рон, але, не в змозі стриматися, відразу додав: —Але краще з ним, Розі, не зв'язуйся. Дідусь Візлі ніколи тобі не пробачить, якщо ти вийдеш заміж за чистокровного.

— Гей!

Знову з'явився Джеймс. Він уже звільнився від валізи, сови й візочка, і його аж розпирало від свіжих новин.

— Там Тедді, —повідомив він, задихаючись, і показав кудись у хмару пари. — Щойно його бачив! І знаєте, що він робить? Лижеться з Вікторією! — Він глянув на дорослих, явно розчарований відсутністю належної реакції.

— Наш Тедді! Тедді Люпин! Лижеться з нашою Вікторією! Нашою кузинкою! Я спитав Тедді, що він таке виробляє…

— Ти їм завадив? — не повірила Джіні. — Типовий Рон, яблучко від яблуні…

— … а він сказав, що прийшов її проводжати! А тоді сказав, щоб я йшов геть. Він лижеться з нею! —ще раз повторив Джеймс, наче боявся, що його не дуже добре зрозуміли.

— Ой, гарно було б, якби вони одружилися! — захоплено про шепотіла Лілі. — Тедді справді став би членом нашої родини!

— Та він і так уже чотири рази на тиждень приходить до нас вечеряти, — сказав Гаррі. — Запросимо його пересели тися та й усе.

— Так! —радісно підтримав Джеймс. — Я б тоді перейшов до Ала… а Тедді жив би в моїй кімнаті!

— Ні, — рішуче заперечив Гаррі, — ви з Алом поселитеся в одній кімнаті лише тоді, як я вирішу, що наш будинок можна розвалити.