Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— А ця книжка, —замислилася Герміона, — "Казки барда Бідла". … я й не чула про такі казки!

— Не чула про "Казки барда Бідла"? —недовірливо пере питав Рон. —Ти що, жартуєш?

— Не жартую! — здивувалася Герміона. — А ти їх знаєш? —Та звичайно ж!

Гаррі відволікся від думок і глянув на них. Це ж було безпрецедентно — щоб Рон прочитав книжку, про яку не знала Герміона. Але Рона теж спантеличили їхні здивовані погляди.

— Та перестаньте! Усі старі дитячі казки написав Бідл! "Фонтан фортуни"… "Чаклун і горщик—стрибунець"… "Бебіті Ребіті та її реготлива кукса"…

— Що—що? — захихотіла Герміона. — Яка остання назва?

— Та ну вас! — розгублено подивився Рон на Гаррі й Гер—міону. — Невже ви не чули про Бебіті Ребіті?…

— Роне, ти добре знаєш, що нас виховували маґли! — урвала його Герміона. — Коли ми були маленькі, нам не читали цих казок, нам розповідали про "Білосніжку й семеро гномів" чи про "Попелюшку"…

— Це що, якась хвороба? — перепитав Рон.

— То це дитячі казки? —уточнила Герміона, знову нахиляючись над рунами.

— Ага, —непевно підтвердив Рон, — тобто всі знають, що ці старі казки колись переповів Бідл. Не знаю, які були оригінальні версії.

— Цікаво, чому Дамблдор подумав, що мені треба їх про читати?

Щось хруснуло на сходах унизу.

— Мабуть, це Чарлі, поки мама спить, хоче крадькома відростити собі волосся, — нервово припустив Рон.

— Але нам і так пора вже лягати, — прошепотіла Гермі—она. — Не можна ж завтра проспати, бо буде біда.

— Не можна, — погодився Рон. — Жорстоке потрійне вбивство, скоєне матір'ю молодого, може трохи зіпсувати загальний святковий настрій. Я вимикаю світло.

І він клацнув світлогасником відразу, як Герміона вийшла з кімнати.

— РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ —

Весілля

Назавтра о третій годині дня Гаррі, Рон, Фред і Джордж стояли в саду біля великого й білого весільного шатра, очікуючи прибуття гостей. Гаррі випив величеньку дозу багатозільної настійки і став двійником рудого маґлівського хлопця з місцевого села Отері—Сент—Кечпола, у якого Фред замовлянням—викликанням викрав кілька волосинок. Задум був представляти Гаррі як "кузина Барні" й вірити, що серед численної родини Візлів він якось замаскується.

Усі четверо стискали в руках схеми розсаджування гостей, щоб допомагати людям знаходити їхні місця. Сила—силенна офіціантів у білих мантіях та музик у золотих піджаках прибула ще з годину тому, і всі ці чаклуни тепер сиділи недалечко під деревом. Гаррі бачив, як над ними розвівається синя хмарка люлькового диму.

За спиною в Гаррі, крізь вхід у шатро, виднілися численні ряди легких золотистих стільців, розставлених по обидва боки довжелезної багряної килимової доріжки. Стовпи, що підпирали шатро, були обвиті білими й золотими квітами. Фред і Джордж почепили величезну в'язку золотих повітряних кульок прямісінько над тим місцем, де Білл і Флер незабаром мали стати подружжям. Надворі ліниво кружляли над травичкою та живоплотом метелики й бджоли. Гаррі почувався доволі незручно. Маґлівський хлопець, чиєї подоби він набрав, був трохи гладший за нього, і через те у вечірній мантії в розпал спекотного літнього дня йому було гаряче й тісно.

— Коли я женитимусь, — Фред осмикнув комір мантії, — то не звертатиму уваги на такі дурниці. Одягнете, що захочете, а маму я зачарую повним тілов'язом, поки все не закінчиться.

— Зранку вона ще була порівняно нічого, — зауважив Джордж. — Трошки поплакала, що немає Персі, але кому він тут потрібен? Ой, щоб я провалився, повна готовність, вони вже йдуть.

Прямо з повітря в дальньому краю двору почали з'являтися яскраві барвисті постаті. За кілька хвилин сформувався весільний кортеж, що звивистою змійкою посунув через садок до шатра. Екзотичні квіти й зачаровані пташки тріпотіли пелюстками й крильцями на капелюшках чарівниць, а на краватках чаклунів виблискувало коштовне каміння. Збуджений гамір дедалі голоснішав, поступово заглушуючи дзижчання бджіл, коли процесія наблизилась до шатра.

— Розкішно, я здається бачу кілька кузин—віїл, — витягував шию Джордж, щоб краще роздивитися. — їм треба допомогти збагнути наші англійські звичаї, я цим займуся…

— Не спіши, Безвушко, — сказав Фред, рвонув повз зграйку середніх літ відьом, що йшли на чолі процесії, і запропонував: — "Ось… permettez — moi щоб assister vous ", — парочці симпатичних французьких дівчат, які захихотіли й дозволили йому завести їх у шатро. Джорджеві довелося відводити відьом середніх літ, Рон запропонував свої послуги старому міністерському колезі містера Візлі Перкінсу, а Гаррі дісталася стара глухувата пара.