Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Офіціантка це почула, окинула Рона злісним поглядом і пішла до нових клієнтів брати замовлення. Гаррі побачив, як один з роботяг, білявий здоровань, махнув на офіціантку, щоб відійшла. Та обурено на нього витріщилась.

— Може, йдемо звідси, не хочу я пити ці помиї, — сказав Рон. — Герміоно, а ти маєш маґлівські гроші, щоб заплатити?

— Маю. Ще перед «Барлогом» я зняла всі гроші з рахунку, якийсь дріб'язок, — Герміона зітхнула і потяглася до сумочки.

Роботяги зробили однакові рухи, і Гаррі миттєво відтворив їх, навіть не усвідомивши, що робить. Усі троє вихопили чарівні палички. Рон, котрий на кілька секунд пізніше збагнув, що діється, кинувся через стіл і штовхнув Герміону на лаву. Потужні смертежерські закляття розтрощили кахлі на стіні — там, де щойно була Ронова голова, а Гаррі, й досі невидимий, крикнув:

— Закляктус!

Білявого здорованя—смертежера вдарило в лице струменем червоного світла і він упав непритомний. Його напарник не бачив, хто випустив закляття, тому знову націлився в Рона. З кінчика його чарівної палички вилетіли блискучі чорні мотузки і обв'язали Рона з голови до п'ят. Офіціантка заверещала й кинулася до дверей. Гаррі випустив у смертежера з перекошеним лицем, який зв'язав Рона, ще одне приголомшливе закляття, проте не влучив і воно зрикошетило од вікна й дісталося офіціантці, яка бухнулася мішком перед самими дверима.

— Експульсо! — заревів смертежер, і стіл, за яким стояв Гаррі, розлетівся на друзки. Вибуховою хвилею його жбур нуло об стіну, і Гаррі відчув, що паличка вислизає з руки, а плащ спадає з плечей.

— Петрифікус тоталус! —закричала звідкілясь Герміона, і смертежер повалився, наче статуя, з хрускотом приземляючись лицем прямо на мішанину з битої порцеляни, розтрощеного стола й розлитої кави. Герміона, трясучись, як у пропасниці, і струшуючи з волосся скалки скляної попільнички, вилізла з—під лавки.

— Д—діфіндо, — вона націлила паличку на Рона, і він аж заревів з болю, бо його джинси роздерлися на коліні і там виник глибокий поріз. — Ой, вибач, Роне, руки тремтять! Діфіндо!

Розрізані мотузки впали додолу. Рон звівся на ноги і потрусив затерплими руками. Гаррі підняв з підлоги чарівну паличку й поліз через уламки й скалки до білявого здоро—ваня—смертежера, що лежав розпластаний на лаві.

— Я мав би його впізнати, він був тієї ночі, коли загинув Дамблдор, — сказав Гаррі. Перевернув ногою чорнявого смертежера. Очі в того бігали, поглядаючи то на Гаррі, то на Рона, то на Герміону

— Це Дологов, —упізнав Рон. — Пам'ятаю його зі старих плакатів про розшук. А той здоровило, мабуть, Торфін Роу.

— Яка різниця, як їх звати! — трохи істерично вигукнула Герміона. — Як вони нас знайшли? І що нам тепер робити?!

Якимось чином її паніка очистила думки Гаррі.

— Замкни двері, — звелів він їй, — а ти, Роне, погаси світло.

Він дивився на паралізованого Дологова й швидко міркував. Клацнув замок у дверях. Рон світлогасником занурив кав'ярню в темряву. Гаррі чув, як ті чоловіки, що перед цим дражнилися з Герміони, чіпляються на вулиці до якоїсь іншої дівчини.

— Що нам з ними робити? — прошепотів у темряві Рон до Гаррі, а тоді ще тихіше додав:

— Повбивати їх? Вони б нас повбивали. Щойно ледь це не зробили.

Герміона здригнулася й відступила на крок. Гаррі труснув головою.

— Просто зітремо їм пам'ять, — сказав він. — Так буде краще, бо тоді ми зіб'ємо їх усіх зі сліду. Якщо ж ми цих повбиваємо, то стане ясно, що ми тут були.

— Як скажеш, — полегшено зітхнув Рон. — Тільки я ще ні разу не насилав чарів забуття.

— Я теж, — додала Герміона, — хоч знаю це теоретично. Вона глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись, націлилась чарівною Паличкою Дологову в лоб і проказала:

— Забуттятус.

Одразу ж очі в Дологова стали несфокусовані й сонні.

— Блискуче! — зрадів Гаррі й поплескав її по спині. — Тепер візьмися за другого й за офіціантку, а ми з Роном поприбираємо.

— Поприбираємо? — оглянув Рон напівзруйновану кав'ярню. — Навіщо?

— Думаєш, їм не стане цікаво, що тут сталося, коли вони опритомніють у кав'ярні, яка наче побувала під бомбами?

— А, так, ясно…

Рон трохи помучився, доки спромігся витягти з кишені чарівну паличку.

— Не дивно, що вона застрягла! Герміоно, ти запакувала мої старі джинси, вони вже на мене малі.

— Ой, вибач, — прошипіла Герміона, відтягуючи офіціантку подалі від вікна, і Гаррі почув, як вона бурмоче пропозицію, куди мав би запхати свою паличку Рон.