Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

ними стояло четверо людей, з них двоє заглибились у розмову — довговолосий чаклун у чудовій чорно—золотій мантії та присадкувата, схожа на ропуху, відьма з оксамитовим бантом у коротенькому волоссі, що притискала до грудей дощечку з нотатками.

— РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ —

Комісія з реєстрації маґлородців

— А, Мафальда! — вигукнула Амбридж, дивлячись на Герміону. —Траверс тебе прислав?

— Т—так, — пискнула Герміона.

— Добре, ти чудово впораєшся. —Амбридж звернулася до чаклуна в чорно—золотій мантії. — Справу вирішено, пане міністре. Якщо Мафальда вестиме реєстрацію, то можна відразу починати. — Вона глянула у свій нотатник. — Сьогодні десятеро, причому одна — дружина міністерсько го службовця! Отак—то… навіть тут, у самому міністерстві! — Вона зайшла в ліфт до Герміони, а з нею — два чаклуни, присутні при розмові з міністром. — Поїдемо відразу вниз, Мафальдо. Все потрібне знайдеш у судовій залі. Доброго ранку, Альберте. Ти що, не виходиш?

— Виходжу, аякже, — відповів Гаррі низьким голосом

Ранкорна.

Гаррі вийшов з ліфта. Золоті ґрати з брязкотом засунулися за його спиною. Озирнувшись, Гаррі побачив, як зникає з очей стурбоване обличчя Герміони. По обидва боки від неї стояли два високі чаклуни, а десь на рівні її плеча виднівся оксамитовий бант, уплетений у волосся Амбридж.

— Що тебе сюди, Ранкорне, привело? — поцікавився новий міністр магії. Його довге чорне волосся й борода були позначені сивиною, а високе чоло нависало над блиску чими очима, нагадуючи краба, що визирає з—під каменя.

— Маю деякі питання до… — Гаррі на частку секунди завагався, —Артура Візлі. Хтось казав, що його бачили на першому рівні.

— Ага, — сказав Пій Тікнесі. — Його що, помітили у зв'язках з Небажаним?

— Ні, — заперечив Гаррі і в горлі йому вмить пересохло. — Нічого подібного.

— Ну, добре. Це все справа часу, — сказав Тікнесі. — Якщо хочеш знати, зрадники роду нічим не кращі за бруднокров—ців. До побачення, Ранкорне.

— До побачення, пане міністре.

Гаррі дивився, як Тікнесі крокує по встеленому товстою килимовою доріжкою коридору. Щойно міністр зник йому з очей, як Гаррі витяг з—під важкої чорної мантії плащ—невидимку, накинув на себе й подався у протилежний бік. Ранкорн був такий височенний, що Гаррі довелося згорбитися, аби з—під плаща не стирчали довжелезні ноги.

Паніка пульсувала в шлунку. Проминав одні поліровані дерев'яні двері за одними — на кожних була табличка з прізвищем та посадою власника кабінету — і тільки тепер потроху почав усвідомлювати усю могутність міністерства, його хитромудрість і складність, а план, що його вони розробляли увесь минулий місяць, здавався тепер смішним і дитячим. Вони зосередили всі свої зусилля на тому, як непомітно пробратися всередину, проте нікому з них і на думку не спало замислитися, що робити, якщо їх там змусять роз'єднатися. Тепер Герміона застрягла на судовому засіданні, яке, поза сумнівом, триватиме не одну годину, Рон даремно намагався вичаклувати те, що було понад його сили, але від чого, можливо, залежала доля якоїсь жінки, а сам Гаррі безцільно тинявся на найвищому поверсі, прекрасно розуміючи, що здобич вислизнула в нього з—під носа і зараз опускається ліфтом донизу.

Він зупинився, притулився до стіни й спробував поміркувати, що ж йому робити далі. Тиша тиснула на нього. Не чути було метушні, розмов або чиїхось швидких кроків. У коридорах з пурпуровими килимовими доріжками було так тихо, немовби хтось наслав сюди закляття "Глуши—лято".

"Десь тут мав би бути її кабінет", — подумав Гаррі.

Малоймовірно, щоб Амбридж тримала свої коштовності в кабінеті, одначе було б справжньою дурістю в цьому не пересвідчитись. Тому він знову пішов коридором, не зустрівши ні—

кого, крім насупленого чаклуна, що бурмотів інструкції перу, яке линуло перед ним, шкрябаючи щось на сувої пергаменту.

Приглядаючись до прізвищ на табличках, Гаррі завернув за ріг. Наступний коридор посередині розширювався в чималий відкритий майданчик, де з дванадцятеро чаклунів і чарівниць сиділи рядами за невеличкими столиками, схожими на шкільні парти, але до блиску відшліфованими й вільними від школярських написів. Гаррі аж зупинився, дивлячись на них, бо видовище було гіпнотичне. Присутні синхронно розмахували й крутили чарівними паличками, а на всі боки від них, наче маленькі рожеві повітряні змії, розліталися квадратні аркуші кольорового паперу. Минуло кілька секунд, і Гаррі зрозумів, що в цих діях є певний ритм, що аркуші складаються до ладу, а ще через кілька секунд він збагнув, що спостерігає за виготовленням брошур, що квадратні аркуші чарами зшиваються в книжечки, а книжечки акуратними стосиками нагромаджуються біля кожного чаклуна й чарівниці.