Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Герміона теж його побачила й аж пискнула, але Амбридж і Якслі були такі зосереджені на нещасній жінці, що нічого навколо не чули.

— Ні, — заперечила Амбридж, — ні, я так не думаю, місіс Катермол. Чарівні палички самі обирають тільки чаклунів та відьом. А ви не відьма. У мене тут є ваші відповіді на розіслану нами анкету… Мафальдо, передай сюди.

Амбридж простягла куцу руку. Вона в цю мить була така схожа на ропуху, що Гаррі аж здивувався, чого в неї нема перетинок між короткими, мов обрубки, пальцями. Герміо—нині руки тряслися від шоку. Вона понишпорила в пачці документів, що лежали біля неї на стільці, й нарешті витягла звідти аркуш пергаменту з іменем місіс Катермол на ньому.

— Він… він такий гарний, Долорес, — вона показала на медальйон, що поблискував у мереживних складках блузки Амбридж.

— Що?—Амбридж глянула вниз. —А, так… давня родинна коштовність, — вона погладила медальйон, що красувався на її великих грудях. "С" означає Селвин… я ж родичка Селвинів… справді, мало є чистокровних родин, з якими я не родичка… на жаль, — значно голосніше додала вона, переглядаючи анкету місіс Катермол, — цього не можна сказати про вас. Професія батьків — зеленярі.

Якслі зневажливо розреготався. Пухнастий срібний кіт походжав собі внизу під ними, а дементори очікувально стояли в кутках.

Саме брехня Амбридж і призвела до того, що в голову Гаррі вдарила кров, і він забув про обережність. Вона начепила медальйон, який їй дав, як хабар, дрібний злодюжка, щоб прикраса служила додатковим свідченням її чистокровності. Гаррі підняв чарівну паличку, навіть не дбаючи про те, щоб сховати її під плащем—невидимкою, і вигукнув:

— Закляктус!

Спалахнуло червоне світло. Амбридж повалилася на балюстраду, вгатившись у неї лобом. Анкета місіс Катермол зісковзнула з її колін на підлогу, а срібний кіт, що походжав унизу, пропав. Крижане повітря вдарило всіх, немов порив урагану. Розгублений Якслі озирнувся, шукаючи причину лиха, й побачив руку Гаррі, що сама собою висіла в повітрі, цілячись у нього чарівною паличкою. Він хотів було вихопити свою паличку, та не встиг.

— Закля кт ус!

Якслі сповз додолу, скрутився клубочком і залишився лежати на підлозі.

— Гаррі!

— Герміоно, якщо ти думала, що я буду сидіти й слухати, як вона вдає…

— Гаррі, місіс Катермол!

Гаррі крутнувся дзиґою, скинувши плаща—невидимку. Внизу з кутків повилазили дементори. Вони сунули до жінки, прикутої до крісла. Чи тому, що зник патронує, чи тому, що вони відчули втрату контролю з боку господарів, але їх,

здається, вже нічого не стримувало. Місіс Катермол закричала з жаху, коли слизька, у струпах рука схопила її за підборіддя й закинула голову назад.

— ЕКСПЕКЮ ПАТРОНУМ!

Сріблястий олень вистрибнув з кінчика чарівної палички Гаррі й помчав на дементорів, що відсахнулися й знову розчинилися в темних тінях. Олень закружляв по залі, і його світло, набагато потужніше й тепліше, ніж у кота, заповнило все приміщення.

— Бери горокракс, — звелів Гаррі Герміоні.

Він збіг сходами вниз, знову ховаючи плащ—невидимку, й підбіг до місіс Катермол.

— Ти? —прошепотіла вона, дивлячись йому в обличчя. — Але… але ж Реґ казав, що саме ти записав мене в списки для допитів!

— Справді? — пробурмотів Гаррі, смикаючи за ланцюги на її руках. — Ну, в мене змінився настрій. Діфіндо! — Нічого не сталося. — Герміоно, як позбутися цих ланцюгів?

— Чекай, зараз щось спробую…

— Герміоно, навколо нас дементори!

— Я знаю, Гаррі, але якщо вона отямиться без медальйона… я спробую зробити його копію… Джемініо! Ось… це її обдурить…

Герміона збігла вниз.

— Зажди… Релашіо!

Ланцюги з брязкотом сховалися в бильця крісла. Місіс Катермол сиділа перелякана.

— Я не розумію, — прошепотіла вона.

— Мусите йти з нами, — Гаррі поміг їй устати. — Вертайтеся додому, хапайте дітей і тікайте, тікайте геть з країни, якщо маєте куди. Замаскуйтеся й тікайте. Ви самі все бачили, про справедливе слухання тут можна забути.

— Гаррі, — занепокоїлася Герміона, — як ми звідси виберемося, якщо за дверима повно дементорів?

— Патронуси, — відповів Гаррі і вказав чарівною палич кою на оленя. Той сповільнив біг і, все ще яскраво сяючи,

помчав до дверей. — Що більше їх вичаклуємо, то краще. Давай, Герміоно.

— Експек… експекто патронум, — вимовила Герміона. Нічого не сталося.