Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Гаррі говорив високим, чистим і холодним голосом. Чарівну паличку тримав перед собою в довгопалій білій руці. Чоловік, на якого вона була націлена, висів униз головою в повітрі, хоч ніяких мотузок не було видно. Він поволі обертався, зв'язаний невидимими й жахливими путами, руки були притиснуті до тіла, його перелякане, багрове від крові, що прилила в голову, обличчя висіло на одному рівні з очима Гаррі. Він мав біле—білісіньке волосся й густу, кошлату бороду — зв'язаний Дід Мороз.

— Я не мати, я вже не мати! Від мене вкрасти багато років

тому!

— Не бреши Лордові Волдеморту, Ґреґорович. Він знає…

він завжди знає.

Зіниці в підвішеного чоловіка розширилися з жаху, вони, здавалося, розбухали, більшали й більшали, аж поки всього Гаррі засмоктав їхній чорний морок…

І ось Гаррі вже поспішав темним коридором за огрядним коротуном Ґреґоровичем, який тримав ліхтаря. Ґреґорович заскочив у кімнату наприкінці коридору, і його ліхтар освітив щось схоже на майстерню. У хиткому світлі виблискувала дерев'яна стружка й золото, а на підвіконні сидів

навпочіпки, наче велетенський птах, золотоволосий юнак. Світло ліхтаря освітило його на частку секунди, але Гаррі встиг помітити радість на його вродливому обличчі, а тоді цей непроханий гість вистрілив зі своєї чарівної палички приголомшливим закляттям, засміявся і плавно вистрибнув з вікна спиною вперед.

І Гаррі знову вислизнув з цих широченних, мов тунелі, зіниць, і побачив перекошене жахом обличчя Ґреґоровича.

— Хто той злодій, Ґреґорович? — запитав пронизливий холодний голос.

— Я не знати, ніколи не знати, якийсь юнак… ні… будь ласка… БЛАГАЮ!

Крик, нескінченний крик, і спалах зеленого світла…

— Гаррі!

Він розплющив очі, важко дихаючи, а його чоло пульсувало. Він знепритомнів біля намету й лежав, розпластаний, на землі. Подивився на Герміону—її густе волосся затулило крихітний клаптик неба, що проступав між темним гіллям високо вгорі.

— Сон, — пояснив він, швидко сідаючи й роблячи під лютим Герміониним поглядом якомога безневинніше лице. — Задрімав, мабуть, вибач.

— Я знаю, що це через шрам! Мені достатньо на тебе глянути! Ти знову проник у Вол…

— Не називай цього імені! — долинув з намету Ронів голос.

— Добре, — огризнулася Герміона. — Хай буде — у мозок Відомо—Кого!

— Я не хотів! — гаркнув Гаррі. — Це був сон! Ти що, Гер—міоно, контролюєш свої сни?

— Якби ти навчився застосовувати блокологію…

Але Гаррі не збирався слухати її нарікання. Він хотів обговорити щойно побачене.

— Герміоно, він знайшов Ґреґоровича, і, думаю, вбив його, але перед тим, як убити, проник Ґреґоровичу в мозок, і я побачив…

— Мабуть, я краще заміню тебе на варті, якщо ти так втомився, що засинаєш, —холодно зронила Герміона.

— Я можу ще постояти!

— Ні, ти явно перевтомився. Іди лягай спати.

Вона рішуче і вперто сіла при вході в намет. Гаррі розсердився, але вирішив уникнути сварки й зайшов усередину.

З нижнього ліжка визирало бліде Ронове лице. Гаррі видерся на верхній ярус, ліг і втупився в темну тканину стелі. Минув якийсь час і Рон заговорив дуже тихо, щоб не почула Герміона біля входу.

— Що робить Відомо—Хто?

Гаррі міцно стис повіки, щоб пригадати кожну деталь, і зашепотів у темряві:

— Він знайшов Ґреґоровича. Підвісив його, зв'язаного, вниз головою і катував.

— А як Ґреґорович мав зробити йому нову чарівну паличку, якщо був підвішений і зв'язаний?

— Не знаю… незбагненно, скажи?

Гаррі заплющив очі, міркуючи про побачене й почуте. Що більше він пригадував деталей, то менше міг зрозуміти… Волдеморт ані словом не згадав про чарівну паличку Гаррі, не сказав, що вона — близнюк його власної, не пропонував Ґреґоровичу зробити нову, потужнішу паличку, щоб та пере—силила паличку Гаррі…

— Він щось вимагав у Ґреґоровича, — сказав Гаррі, не роз плющуючи очей. — Звелів, щоб той віддав йому це щось, але Ґреґорович сказав, що в нього його вкрали… ітоді… тоді…

Гаррі пригадав, як він у личині Волдеморта проник у очі Ґреґоровичу, а тоді — далі, в його спогади…

— Він проник у мозок Ґреґоровича, і я побачив якогось юнака, що сидів на підвіконні, наче на сідалі, а тоді цей тип вистрілив у Ґреґоровича закляттям і вистрибнув. Він украв те, що шукає Відомо—Хто. І мені… мені здається, що я його десь бачив…

Якби ж Гаррі ще хоч на мить побачив усміхнене обличчя того хлопця. Якщо вірити Ґреґоровичу, крадіжка сталася багато років тому. Чому той юний злодій був йому такий знайомий?