79  

— Тобі все личить.

— Дякую за комплімент. Ти легенько полоскотав залишки мого самолюбства.

— Передусім зайдемо в бар на пляжі й вип’ємо «Пінья-колади». Холоднючої.

— Непогано.

— І не кажи.

Ґотанда пильно глянув мені в вічі.

— Послухай… Ти справді зміг би забути, що я вбив Кікі?

Я кивнув.

— Гадаю, зміг би.

— Я хочу зізнатися ще в одному. Я тобі колись розповідав, що два тижні мовчав, коли мене кинули в буцегарню, чи не так?

— Розповідав.

— Я тоді збрехав. Я всіх виказав, і мене відразу відпустили. Виказав не з переляку. А щоб образити себе, принизити. Вчинив підлоту. А тому справді радів, що на допиті ти мене не видав. Мені здавалося, ніби тим самим ти навіть урятував мою підлоту. Мабуть, це звучить дивно, але мені так здавалося. Начебто ти очистив мене від неї… І чого це я так відверто розбалакався? Прямо як на генеральній репетиції. А все-таки добре, що я зміг із тобою поговорити. На душі полегшало. Хоча тобі, напевно, було не дуже приємно мене слухати…

— Та де там! — заперечив я. — «Здається, ніби ми ніколи не були такими близькими, як зараз», — подумав я. Я мав би так сказати вголос. Але вирішив зробити це згодом. Хоча в цьому не було потреби. Просто я подумав, що так буде краще. Що найближчим часом трапиться нагода, коли ці слова набудуть більшої сили. — Та де там! — повторив я ще раз.

Ґотанда зняв зі спинки стільця свій капелюх, перевірив, чи він іще мокрий, — і повернув його на старе місце.

— Заради дружби зроби ласку, — сказав він. — Іще пива хочу. Але сходити до прилавка вже несила.

— Простіше простого! — відповів я. Підійшов до прилавка, щоб купити два пива. Коло прилавка товклося багато людей, і я там трохи затримався. А коли зі склянками пива в обох руках повернувся до столика в кутку, Ґотанди не застав. Зник також його капелюх. Не було й «Мазераті» на автостоянці. «От тобі й на!» — подумав я. І похитав головою. Та що поробиш? За Ґотандою і слід прохолонув.

40

«Мазераті» витягли з Токійської затоки в районі Сібаура пополудні наступного дня. Чогось такого я очікував, а тому не здивувався. Відтоді, як Ґотанда зник, я передчував, що так і станеться.

Хай там що, а одним трупом побільшало. Пацюк, Кікі, Мей, Дік Норт і тепер — Ґотанда. Разом п’ять. Залишається один. Я похитав головою. Невеселий розвиток подій. Чого чекати далі? Хто наступний помре? Я раптом згадав про Юмійосі. Ні, тільки не вона. Це було б надто жорстоко. Юмійосі не має ні померти, ні зникнути. А якщо не вона, то хто ж? Юкі? Я знову похитав головою. Їй тільки тринадцять. І її смерті не можна допустити. Я подумки склав список людей, які могли б умерти. І почувався при цьому мало не богом смерті, що підсвідомо вирішує, кому коли доведеться покинути цей світ.

Я відвідав відділення поліції на Акасака, зустрівся з Літератором і розповів йому, що вчора ввечері був разом із Ґотандою. Мені чомусь здалося, що краще йому про це сказати. Однак про те, що, може, Ґотанда вбив Кікі, я, звісно, не прохопився ні словом. Уже пізно про це говорити. Бо навіть трупа нема. Я розповів, що спілкувався з Ґотандою незадовго до його смерті, що він мав страшно втомлений вигляд і перебував у стані, близькому до неврозу. Що його замучили борги, нелюба робота й розлучення із дружиною.

Літератор запротоколював мої слова дуже швидко. Не так, як попереднього разу, без зайвих перепитувань. Я розписався на останній сторінці, й на цьому все скінчилося. Він відклав протокол і, граючись авторучкою між пальцями, глянув на мене.

— Навколо вас і справді часто люди вмирають, чи не так? — сказав він. — Якщо вести таке життя, то можна залишитися без друзів. Усі тебе зненавидять. А коли зненавидять, очі погаснуть і шкіра осунеться. Взагалі, нічого доброго… — І він глибоко зітхнув. — Так чи інакше, а це було самогубство. Ясно як день. І свідки є. Але ж яке це марнотратство! Хоч він і кінозірка, але навіщо «Мазераті» в море викидати? «Сівіка» або «Королли» було б для цього досить…

— Ніяких проблем, бо автомашина застрахована, — сказав я.

— Е ні, так не кажіть, у випадку самогубства страхування втрачає силу, — заперечив Літератор. — Із якого боку не дивись, якась дурниця… Я от думаю, як би купити велосипед для дітей. Їх у мене троє, а грошей обмаль. І кожне хоче мати свій…

  79  
×
×