Три мушкетери

— Авжеж, — жалібно зітхнула дружина прокурора. — Ще й це нещасне спорядження…

— На жаль, так, — мовив Портос, — саме спорядження.

— Що ж являє сюбою ваше спорядження, пане Портосе?

— О, чого тільки там нема! — вигукнув Портос — Як вам відомо, мушкетери — це найдобірніше військо, тож їм потрібно безліч таких речей, які зовсім ні до чого ні гвардійцям, ні швейцарцям.

— Яких же саме?

— Тут може йтися… — почав Портос, який волів сперечатися за ціле, а не за його частки.

Дружина прокурора з жахом чекала продовження фрази.

— Про скільки? — спитала вона. — Сподіваюсь, не більше, ніж… Вона замовкла, їй забракло слів.

— О ні, — відказав Портос, — не більше, ніж про дві з половиною тисячі ліврів. Сподіваюсь навіть, що за певної економії я вкладуся в дві тисячі ліврів.

— Дві тисячі ліврів! Боже мій! — вигукнула дружина прокурора. — Але ж це ціле багатство!

Портос гордо випростався, і пані Кокнар зрозуміла його.

— Я питаю про деталі через те, — пояснила вона, — що, маючи чимало родичів і клієнтів з-поміж комерсантів, майже певна: можна придбати потрібні вам речі вдвічі дешевше, ніж якби ви купували їх самі.

— А-а! — мовив Портос — Он ви про що!

— Аякже, любий пане Портосе! Тож, передусім, вам потрібен кінь?

— Авжеж, кінь.

— Чудово! В мене є саме те, що вам потрібно.

— Он як! — зраділо вигукнув Портос — Отже, з конем справу владнано; але мені потрібна ще повна амуніція для коня, яка складається з таких речей, що їх може купити тільки сам мушкетер. Вона коштуватиме не більше трьохсот ліврів.

— Трьохсот ліврів! Що ж, хай буде триста ліврів, — сказала дружина прокурора, зітхаючи.

Портос усміхнувся: ми добре пам'ятаємо, що в нього було вже сідло, подароване герцогом Бекінгемом, тож ці триста ліврів він просто збирався покласти нишком до своєї кишені.

— До того ж, — вів далі мушкетер, — треба буде ще купити коня для слуги та чемодан для мене; що ж до зброї, то вам нічого про неї турбуватись: вона в мене є.

— Коня для слуги? — нерішуче повторила дружина прокурора. — Знаєте, мій друже, це вже надто розкішно.

— Он як, добродійко! — згорда мовив Портос — Може, ви вважаєте мене жебраком?

— Та ні! Я тільки хотіла сказати, що гарний мул часто не гірший за коня, і мені здається, що, коли придбати для Мушкетона гарного мула…

— Хай буде гарний мул, — погодився Портос — Ви маєте слушність, я сам бачив дуже знатних іспанських вельмож, у яких весь почет їздив на мулах. Але тоді, як ви самі розумієте, пані Кокнар, мул має бути з китицями й бубонцями.

— О, звичайно! — відповіла дружина прокурора.

— Лишається чемодан, — вів далі Портос.

— Хай це вас не хвилює! — вигукнула пані Кокнар. — Мій чоловік має п'ять чи шість чемоданів — можете вибрати собі найкращий. Один з них він завжди брав із собою в подорожі, бо він такий великий, що туди можна упхати все, що завгодно.

— То цей чемодан порожній? — простодушно спитав Портос.

— Звичайно, порожній, — так само простодушно відповіла дружина прокурора.

— Але ж чемодан, потрібний мені, мусить бути повним, моя люба! — вигукнув Портос.

Пані Кокнар знову важко зітхнула. Мольєр ще не написав тоді свого «Скупого». Отже, пані Кокнар виявилась попередницею Гарпагона^[178].

Кінець кінцем було домовлено і про решту спорядження. Дружина прокурора пообіцяла дати вісімсот ліврів грішми й придбати коня та мула, які мали б честь нести на собі Портоса та Мушкетона до слави.

Приставши на ці умови, Портос попрощався з пані Кокнар. Вона, правда, хотіла затримати його ніжним поглядом; але Портос послався на службові справи, і дружині прокурора довелося поступитися цим перед королем.

Мушкетер повернувся додому голодний і в дуже поганому настрої.

III. Покоївка та господиня

Тим часом, як ми вже казали, незважаючи на докори сумління й на мудрі поради Атоса, Д'Артаньян дедалі більше закохувався в міледі. Він щодня бував у неї. Заповзятливий гасконець упадав біля молодої жінки, певний, що рано чи пізно вона неодмінно відповість на його залицяння.

Якось увечері, підходячи до будинку міледі з переможним і щасливим виглядом людини, для якої немає нічого недосяжного, він зустрів під ворітьми покоївку. Цього разу гарненька Кетті не обмежилася тим, що мимохіть торкнулась його, а ніжно взяла за руку.

---

178 Йдеться про п'єсу великого французького драматурга, актора і режисера Жана-Батиста M ол ьєра (1622–1673) «Скупий», написану в 1668 році; її головна дійова особа — скупий багатій Гарпагон.