Три мушкетери

— Що ви хочете цим сказати, герцогу?

— Я хочу сказати, ваша величносте, що моє здоров'я підупадає від цієї виснажливої боротьби й безнастанної роботи. Я хочу сказати, що, мабуть, не зможу витримати тягаря облоги Ла-Рошелі, і краще буде, коли ви призначите туди пана де Конде^[103], пана де Бассомп'єра або ще кого з-поміж тих доблесних людей, котрі добре знаються на військовій справі, а не мене, служителя церкви, якому не дозволяють віддатися його покликанню, а змушують займатися справами, до яких у нього немає ніякого хисту. Це принесе щастя вашій сім'ї і, безперечно, піднесе ще більше вашу славу за кордоном.

— Я все розумію, пане герцогу, — відповів король. — Будьте певні, всі, кого згадано в цьому листі, дістануть заслужену кару, королева так само.

— Що ви таке кажете, ваша величносте? Боронь Боже, щоб через мене королеві довелося зазнати бодай найменших прикрощів! Королева здавна вважає мене своїм ворогом, хоч ваша величність самі можете засвідчити, як палко я завжди заступаюсь за неї навіть перед вами.

О, якби йшлося про зраду честі вашої величності, це була б інша річ; я б перший тоді сказав: «Немає пощади, королю, немає пощади винуватиці!» На щастя, про це не може бути й мови, і ваша величність самі в цьому ще раз пересвідчились.

— Авжеж, пане кардинале, — мовив король, — як завжди, ваша правда; проте королева однаково заслуговує на осуд.

— Ви самі, ваша величносте, накликали на себе її гнів; цілком природно, що вона розсердилась на вас: ваша величність надто суворо поставилися до неї.

— Так я завжди ставитимусь до своїх і до ваших ворогів, хоч би яке високе становище вони посідали і хоч би на яку велику небезпеку я наражався через цю суворість.

— Королева ненавидить мене, але не вас, ваша величносте; навпаки, вам вона віддана, покірлива, бездоганна дружина, тож дозвольте мені заступитися за неї перед вашою величністю.

— Нехай же вона упокориться, нехай знайде привід для примирення.

— Навпаки, ваша величносте, подайте приклад; ви перший образили її, запідозривши у зраді.

— Я маю шукати привід? — вигукнув король. — Ніколи!

— Ваша величносте, благаю вас!

— До того ж, як його знайти?

— Зробіть їй щось приємне.

— Що саме?

— Влаштуйте бал; адже ви знаєте, як любить королева танцювати. Запевняю вас — Її гнів не встоїть перед таким виявом уваги.

— Пане кардинале, ви добре знаєте, що я не прихильник усіх цих світських розваг.

— Але, знаючи, з якою відразою ви ставитесь до них, королева ще більше дякуватиме вам за чулість; крім того, вона матиме щасливу нагоду надіти чудові діамантові підвіски, які ви їй подарували до дня народження і з якими вона ще ніде не показувалась.

— Побачимо, пане кардинале, побачимо, — сказав король, радий з того, що королева винна в злочині, який мало його хвилював, і зовсім не винна в тому, чого він найдужче боявся, і тому вже ладен помиритися. — Побачимо, але, присягаюся честю, ви надто поблажливі.

— Ваша величносте, — відповів кардинал, — лишіть суворість міністрам, бо чеснотою королів завжди була поблажливість; будьте ж, як завжди, поблажливі, і ви переконаєтесь: це піде на користь.

Почувши, як годинник пробив одинадцяту ночі, кардинал низько вклонився й попросив дозволу залишити короля. На прощання він знову порадив його величності помиритися з королевою.

Анна Австрійська після того, як у неї відібрали листа, чекала докорів. Як же вона здивувалася, помітивши наступного дня, що король робить спроби примиритися. Спершу вона вирішила не помічати його домагань — гідність жінки і гідність королеви були в ній так глибоко ображені, що вона не могла отак зразу забути цього; але, піддавшись умовлянням придворних дам, вона зрештою вдала, ніби потроху забуває про те, що сталося. Король скористався з цієї переміни й сказав, що найближчим часом хоче влаштувати великий бал.

Нещасна Анна Австрійська так рідко бувала на святах, що коли вона почула про бал, то, як і передбачав Рішельє, від її образи не лишилося й сліду — якщо не в серці, то принаймні на обличчі. Вона спитала, на який день призначено свято, але король відповів, що про це ще треба буде порадитися з кардиналом.

І справді, він щодня питав кардинала, на коли ж нарешті призначити бал, та Рішельє щоразу знаходив привід, аби ухилитися від чіткої відповіді.

Так минув тиждень.

На восьмий день кардинал отримав листа з Лондона, в якому було всього кілька рядків:

---

103 Йдеться про Генріха Конде, який згодом став одним із прибічників Рішельє.