Три мушкетери

«Вони в мене. Але я не можу виїхати з Лондона через брак грошей. Вишліть п'ятсот пістолів, і за чотири або п'ять днів після того, як я їх одержу, чекайте мене в Парижі».

Того ж дня король знову спитав у кардинала про бал.

Рішельє полічив на пальцях і замислився:

«Вона пише, що зможе приїхати через чотири або п'ять днів після того, як одержить гроші; потрібно ще чотири або п'ять днів, щоб гроші дійшли до Лондона, і стільки ж, щоб вона повернулася до Парижа; це становить десять діб; крім того, слід врахувати супротивний вітер, різні несподіванки, кволість жінки; значить, усього вийде дванадцять діб».

— То як, герцогу, — спитав король, — ви розрахували?

— Авжеж, ваша величносте: сьогодні ми маємо двадцяте вересня; міські старшини влаштовують третього жовтня свято. Все складається якнайкраще: нікому й на думку не спаде, що ви запобігаєте перед королевою.

По хвилині кардинал додав:

— До речі, ваша величносте, не забудьте напередодні свята нагадати королеві, що вам дуже хотілося б подивитись, чи личать їй діамантові підвіски — ваш подарунок.

XVII. Подружжя Бонасьє

Це вже вдруге кардинал згадував у розмові з королем про діамантові підвіски. Людовіка XIII здивувала така наполегливість, і він подумав, що за цією порадою криється якась таємниця.

Не раз і не двічі він бував прикро вражений тим, що кардинал, маючи чудових шпигунів, хоч вони, звичайно, аж ніяк не досягали досконалості шпигунів сучасних, був більш обізнаний у сімейних справах короля, ніж він сам. Тому Людовік XIII сподівався вивідати в розмові з Анною Австрійською щось нове і, прийшовши до кардинала, викласти йому ці — може, відомі, а може, й невідомі його високопреосвященству — таємниці, аби в такий спосіб будь-що піднести свій престиж в очах міністра.

Отож король пішов до королеви і, за своєю звичкою, почав розмову з погроз її прибічникам. Анна Австрійська мовчки схилила голову, сподіваючись, що зрештою словесна злива вщухне. Але не цього хотів Людовік XIII. Людовік XIII хотів суперечки, щоб дізнатися з неї бодай про якісь деталі. Король був певен: у кардинала є свій прихований намір, і він готує одну з тих страхітливих несподіванок, на які його високопреосвященство завжди був неперевершений майстер. Своїми неугавними погрозами король нарешті досяг мети.

— Ваша величносте, — вигукнула Анна Австрійська, змучена його непевними натяками, — ви не говорите того, що у вас на серці. Що я вчинила? Чим завинила? Не можу повірити, аби цю повінь погроз викликав мій лист до брата.

Вражений таким прямим запитанням, король не знав, що відповісти. Він подумав, що настала нагода попросити королеву про те, про що він мав нагадати тільки напередодні свята.

— Ваша величносте, — поважно мовив король, — дуже скоро в ратуші відбудеться бал; я хочу, щоб ви, з повага до наших шановних старшин, з'явилися на балі в парадному вбранні й неодмінно з діамантовими підвісками, які я вам подарував до дня народження. Ось моя відповідь.

Відповідь була жахлива. Анна Австрійська вирішила, що король знає все і що це кардинал, скориставшися з потайності його вдачі, ще тиждень тому порадив йому не розкривати карт. Королева зблідла, сперлася на невеличкий столик своєю прекрасною рукою, яка здавалась у цю мить виліпленою з воску, і, не в силі вимовити й слова, дивилася на короля переляканими очима.

— Ви зрозуміли мене, ваша величносте? — спитав король, тішачись її замішанням, хоча й не здогадуючись про причину. — Ви зрозуміли мене?

— Так, ваша величносте, зрозуміла, — прошепотіла королева.

— Ви прийдете на бал?

— Так.

— З діамантовими підвісками?

— Так.

Королева зблідла ще дужче; король помітив це й не зміг стримати радості від її скрути.

— Отже, справу вирішено, — мовив він з тією холодною жорстокістю, яка являла одну з найгірших прикмет його вдачі. — Це, власне, все, що я хотів вам сказати.

— На який саме день призначено бал? — спитала Анна Австрійська.

З голосу королеви, який скидався на голос тяжко хворої людини, Людовік XIII інстинктивно відчув, що не повинен відповідати на її запитання.

— Дуже скоро, ваша величносте. На жаль, я не пригадую точної дати, але я обов'язково спитаю про це в кардинала.

— То це кардинал порадив вам влаштувати свято? — вигукнула королева.

— Так, ваша величносте, — збентежено відповів король. — Але чому ви про це питаєте?