67  

Знаєш, що мені сьогодні снилося, Господи? Напевно ж знаєш, але ліпше я Тобі ще раз нагадаю…

Пробач, я реву знову, просто захлинаюся, і все це беззвучно, дивлячись на крило літака на тлі нічного неба. Крило як паґода. На вершечку світло. Для мене?

  • Іdon't know what more to ask for
  • I was given just one wish… [57]

– Так от, Господи. Мені снилося, що я сама пояснюю комусь таке: Диявол, щоби заподіяти більше шкоди людям, час від часу проробляє ось що. Він запліднює якусь цілком непримітну жінку, котра геть ні про що не підозрює. Потім ця жінка виношує дитя і приводить його на світ. Дитя вдається зовсім особливим, але, практично ні про що не підозрюючи, йде собі в люди і щось там сіє, щось там робить. Знаєш, одним із таких плодів і є я…

– У тому ж сні, Господи, я відразу запарилася, що роздираюся між ним і Тобою, адже, вочевидь, сію і щось добре і потрібне, Що радує Твій зір і Твоє серце… То як же нам бути, Господи? Таких, як я, є ще кілька, а то й більше, і всі ми розриваємося, бо хочемо служити Тобі, а природа у нас зовсім інша, протилежна, хтонічна. Що робити, Господи?!! Почуй мене. Почуй мене!!! Я пролітаю над Іраком. Тіґр та Євфрат. Не дуже випадково, Господи, такі думки приходять саме тут… Тут все народилося. ВСЕ. Хіба що не я. Та й то не знати. Мені ж відомо лише про одну площину мого народження. Чого мені сняться такі сни?! Навіщо мені це знати?… І як мені точно взнати, до якого з Твоїй планів я належу, Господи? До хтонічного чи до небесного? Чи той і той Твій план суть одне й те саме?… Тепер за вікном темрява. Внизу Тіґр та Євфрат. І кілька зірок нагорі.

Ми не часто-таки народжуємося. Фонтани крові у формі дівчат. У тілі дівчат… Правда, Господи?

Я хочу мати з ним дитину. Хочу зачати її на найвищій горі. Чи врятує це мене від чогось?

00:00:01:16

На початку Тріша Торнберґ була акторкою. Як нормальним музикантам вдається оминати у своєму житті етап гри у підземному переході, так і Тріші в юні роки не довелося зніматися в масовках чи з'являтися в епізодах у ролі перехожої чи секретарки, її відразу взяли на головну роль.

– Я тварь безсловесна, – казала про ту роль рудої стервочки Тріша.

Там і справді вирізали навіть ті дещиці діалогів, що було заплановано у сценарії. Незважаючи на те, що Тріша мруґала по екрану добрячих півфільму. Вона там ходила, бігала, вставала, сідала, милася в душі, підходила напівголяка до вікна, загорталася у різне дрантя і співала. Англійською. Бо російської мови – а замовником було саме російське Госкіно – у виконанні Тріші Торнберґ всі дико боялися. Реально просто висаджувалися.

– Ета не панятна вабщє чьто за акцент такой, – горював режисер. – Он нє хахляцкій, нє єврєйскій, нє прібалтійскій. Касмічєскій какой-та ізик.

Слухачам по шкірі бігали мурахи, і вони не знали, чого кінець світу настає так скоро. Якийсь такий реальний мікрокінець. Чи то Тріша непомітно для всіх у кишені вмикала ретранслятор своїх брейн-вейвів, що викликали у людей страх за збереження психіки чи з частотою звуків було щось не так, чи то вона так сильно і щиро ненавиділа російську мову, що несвідомо (а то й свідомо?) перетворила її фонетику на зброю масового знищення.

– От вона, істинна культурна диверсія. Пусти Трішу в город, то вона і з хати тебе вижене, – казав їй Психіатр. Він тоді був іще молодий, худий і страшний. Про те, щоби Тріші його полюбити, не могло бути й мови. Тому він просто чемно ходив за нею хвостом, заглядаючи у місце під собою і свято вірячи, що то – очі.

Так от. Трішу й головного героя з чоловічого боку страшенно засмучувало те, що в «молодіжній комедії про кохання» немає жодної еротичної сцени. Хлопчику доводилося весь фільм грати повного лоха, а Тріші – суцільну суку. При цьому сука лише по-сучому лупала велетенськими очима, казала щось типу: «Да?» із дико стервозною інтонацією, один раз за весь фільм їй дозволили голосом виразити надію у фразі «Нє прійдьот?», про псев-до-ґей-коханця її оцього недо-коханця, ну і всі просто аплодували стоячи Трішиному вереску «Пашла вон, дура!», коли вона кидала в секретарку свого діда-продюсера важезним ґлянцевим журналом.

Оператори завжди любили Трішу. Коли вона була акторкою, й любили за те, що до неї все швидко доходило, вона не колотила понтів і не намагалася покрасуватися в камеру – бой так знала, що красива. Коли ти не актор, а просто носій харизми, грати тобі суворо заборонено, бо все вмент пр'оїбеш і буде в результаті хіба що якийсь галімий кавеен. А так оператори затримувалися на її широких планах по п'ять хвилин, замість запланованих тридцяти секунд. Найцікавіше спостерігати за актором тоді, коли його текст давно закінчився, поставлене завдання виконано теж, а режисер ніяк не каже: «Стоп!» Спостерігати хоч би в моніторі. Десь зовсім близько пахне ґеніальністю… А це, як відомо, штука об'єктивна.

  67  
Предыдущая страница Следующая страница
×
×