Гаррі Поттер і Таємна кімната

Добі витер свої вибалушені очі і раптом сказав:

— Гаррі Поттер мусить вертатися додому! Добі гадав, що його бладжера вистачить, щоб…

— Твого бладжера? — обурився Гаррі, знову закипаючи гнівом. — Це ти про що? Це ти зробив так, щоб той бладжер спробував мене вбити?

— Не вбити, паничу, аж ніяк не вбити! — заперечив шокований Добі. — Добі хоче врятувати життя Гаррі Поттера! Паничу, краще поїхати додому з тяжкою травмою, ніж лишатися тут! Добі тільки хотів, щоб Гаррі Поттер покалічився і його відправили додому!

— Ох, і це все?! — сердито перепитав Гаррі. — А може, ти ще й повідомиш, чому ти хотів, щоб мене відправили додому скаліченого?

— Ой, якби ж Гаррі Поттер знав! — прохрипів Добі, і на його пошарпану наволочку потекли сльози. — Якби він тільки знав, що він означає для нас, покірних, підневільних покидьків магічного світу! Добі, паничу, пам’ятає, що діялося, коли Той–Кого–Не–Можна–Називати перебував на вершині своєї могутності! До нас, ельфів–домовиків, ставилися, як до наволочі! Звичайно, до Добі і досі так ставляться, паничу, — зізнався він, витираючи наволочкою обличчя. — Але загалом, паничу, наше життя покращало відтоді, як ви перемогли Того–Кого–Не–Можна–Називати. Гаррі Поттер вижив, а могутності Лорда Темряви настав кінець, і це був новий світанок, паничу. Гаррі Поттер став маяком надії для тих із нас, хто думав, що морок ніколи не скінчиться! А тепер у Гоґвортсі має відбутися щось страхітливе… Воно, можливо, вже відбувається, і Добі не може дозволити, щоб Гаррі Поттер лишався тут, коли історія має повторитися, коли Таємну кімнату знову відчинено…

Добі завмер, охоплений жахом, тоді схопив глечик для води зі столика біля ліжка Гаррі. Гупнув ним себе по голові і впав під ліжко. За мить знову виліз назад, косячи очима й бурмочучи:

— Поганий Добі, дуже поганий Добі!

— А де ця Таємна кімната? — прошепотів Гаррі. — І… ти, здається, сказав, що колись вона вже була відчинена? Скажи мені, Добі!

Він схопив кістляву руку Добі, бо той уже знову потягнувся по глечик.

— Я ж не маґлівського роду — чому мені має загрожувати та кімната?

— Ох, паничу, нічого не питайте, більше нічого не питайте в бідолашного Добі! — почав затинатися ельф, світячи в пітьмі величезними очима. — У цьому замку планують щось лихе, але Гаррі Поттер не повинен тут бути, коли воно станеться. Гаррі Поттере, їдьте додому! Додому! Гаррі Поттер не повинен ні в що встрявати, це надто небезпечно!

— Хто це був, Добі? — запитав Гаррі, міцно тримаючи Добі за руку, щоб той знову не вдарив себе глечиком. — Хто її відчинив? Хто відчинив її минулого разу?

— Добі не може, паничу, Добі не може, Добі не повинен говорити! — верещав ельф. — Додому, Гаррі Поттере, їдьте додому!

— Я нікуди не поїду! — розлючено відповів Гаррі. — Одна з моїх найкращих приятельок маґлівського роду, і вона буде першою на черзі, якщо ця кімната справді відчинена!..

— Гаррі Поттер ризикує своїм життям заради друзів! — простогнав Добі в якомусь жалюгідному екстазі. — Як шляхетно! Як гідно! Але він мусить урятувати себе, він мусить! Гаррі Поттер не повинен…

Доббі раптом завмер, а його кажанячі вуха затремтіли. Гаррі теж почув звуки. В коридорі за дверима наближалися чиїсь кроки.

— Добі мусить тікати! — видихнув переляканий ельф. Щось гучно ляснуло, і Гаррі раптом відчув, що стискає рукою порожнечу. Він упав на ліжко, дивлячись на темні двері палати, а кроки тим часом ближчали.

Наступної миті до палати спиною вперед зайшов Дамблдор у довгому вовняному халаті й нічному ковпаку. Він тримав у руках наче голову якоїсь статуї. За мить у дверях з’явилася професорка Макґонеґел, підтримуючи ноги тієї статуї. Удвох вони поклали її на ліжко.

— Покличте мадам Помфрі! — прошепотів Дамблдор, і професорка Макґонеґел вибігла з палати повз ліжко Гаррі. Гаррі лежав тихенько, вдаючи, ніби спить. Він почув стурбовані голоси, а тоді в палату знову прибігла професорка Макґонеґел, а слідом за нею мадам Помфрі, на ходу натягаючи поверх нічної сорочки вовняний джемпер. Хтось голосно охнув.

— Що сталося? — прошепотіла мадам Помфрі Дамблдорові, схилившись над статуєю на ліжку.

— Ще один напад, — відповів Дамблдор. — Мінерва знайшла його на сходах.

— Біля нього лежало гроно винограду, — повідомила професорка Макґонеґел. — Думаю, він намагався прокрастися сюди, щоб провідати Поттера.