Гаррі Поттер і в’язень Азкабану

Блекове обличчя мовби завмерло. Кілька секунд він узагалі не рухався. Тоді дуже повільно підняв руку і вказав на Рона. Гаррі спантеличено зиркнув на Рона, що теж видавався геть очманілим.

— Але ж тоді… — Люпин дивився на Блека так пильно, ніби намагався прочитати його думки, — …чому він і досі себе не виказав? Хіба що… — Люпинові очі раптом розширилися, ніби він побачив за спиною Блека щось таке, чого не бачив ніхто інший. — Хіба що це був він… а ти помінявся… не сказавши мені?..

Не відводячи запалих очей від Люпина, Блек кивнув головою.

— Пане професоре, — враз не витерпів Гаррі, — що це все означає?..

Але він не договорив, бо побачив таке, від чого всі слова застрягли йому в горлі. Опустивши чарівну паличку, Люпин підійшов до Блека, взяв його за руку, допоміг звестися на ноги (Криволапик при цьому бухнувся на підлогу) і обняв Блека, наче рідного брата.

У Гаррі всередині все обірвалося.

— НЕ МОЖЕ ТАКОГО БУТИ! — крикнула Герміона.

Люпин відпустив Блека й повернувся до неї. Герміона рвучко підвелася, втупившись у Люпина широко розплющеними очима. — ВИ… ВИ…

— Герміоно…

— …ви з ним!

— Герміоно, заспокойся…

— Я нікому нічого не сказала! — заверещала Герміона. — Я покривала вас…

— Герміоно, будь ласка, вислухай мене! — вигукнув Люпин. — Я зараз усе поясню…

Гаррі охопило тремтіння, але не зі страху, а з люті.

— Я вам вірив! — його голос зривався від хвилювання, — а ви увесь цей час були його другом!

— Це не так, — заперечив Люпин. — Я не був йому другом аж дванадцять років, але тепер знову ним став… дозволь, я поясню…

— НІ! — заверещала Герміона, — Гаррі, не вір йому, він допоміг Блекові проникнути в замок, він теж хоче твоєї смерті… Він вовкулака!

Запала дзвінка тиша. Тепер усі дивилися на Люпина, що був на диво спокійним, хоч трохи й зблід.

— Не все так однозначно, Герміоно, — озвався він. — Правильне лише одне з трьох твоїх припущень. Я не допомагав Сіріусові проникнути в замок і, звісно ж, не бажаю Гаррі смерті… — дивна судома перебігла його обличчям. — Але не стану заперечувати — я вовкулака.

Рон зробив геройське зусилля, щоб підвестися, але впав навзнак, застогнавши від болю. Люпин стурбовано кинувся до нього, але Рон простогнав:

— Геть, вовкулако!

Люпин завмер на місці. Тоді важко глянув на Герміону й запитав:

— Давно ти про це дізналася?

— Давно, — прошепотіла Герміона. — Відколи написала реферат для професора Снейпа…

— О, він зрадіє, — холодно зауважив Люпин. — Адже він загадав вам цей реферат з надією, що хтось збагне, про що свідчать симптоми моєї хвороби. Ти перевірила місячні фази і зрозуміла, що я завжди хворію під час повного місяця? Чи, може, помітила, що ховчик, коли мене бачить, завжди перетворюється на місяць?

— І те, і те, — тихо відказала Герміона.

Люпин силувано всміхнувся.

— Я ще не зустрічав такої розумної чаклунки твого віку, Герміоно.

— На жаль, це не так. Якби я була хоч трішечки розумніша, я б усім розповіла, хто ви такий!

— Але ж вони це знають, — сказав Люпин. — Принаймні вчителі.

— Дамблдор прийняв вас на цю посаду, знаючи, що ви вовкулака? — здивувався Рон. — Він що, божевільний?

— Багато хто саме так і думає, — зізнався Люпин. — Він ледве переконав деяких учителів, що мені можна довіряти…

— АЛЕ ВІН ПОМИЛИВСЯ! — закричав Гаррі. — УВЕСЬ ЦЕЙ ЧАС ВИ ДОПОМАГАЛИ ЙОМУ! — Він показав на Блека, що підійшов і впав на ліжко, затуливши обличчя тремтячою рукою. Криволапик стрибнув до нього і, муркочучи, вмостився на його колінах. Рон, притримуючи ногу, почав від них відповзати.

— Я не допомагав Сіріусу, — повторив Люпин. — І якщо ви дасте мені змогу, я поясню. Ось…

Він кинув Гаррі, Ронові й Герміоні їхні чарівні палички. Гаррі приголомшено впіймав свою.

— Отож, — сказав Люпин і застромив за пояс свою паличку. — Ви — озброєні, а ми — ні. Тепер ви мене вислухаєте?

Гаррі не знав, що й думати. Може, це чергова пастка?

— Якщо ви йому не допомагали, — люто зиркнув він на Блека, — то як дізналися, що він тут?

— З карти, — пояснив Люпин. — З Карти мародера. Я роздивлявся її в своєму кабінеті…

— Ви знаєте, як вона діє? — підозріло запитав Гаррі.

— Авжеж, знаю, — нетерпляче махнув рукою Люпин. — Я ж допомагав її малювати. Муні — то я. Мене так прозивали мої шкільні друзі.