Гаррі Поттер і в’язень Азкабану

— Ви її малювали?..

— Найголовніше, що я цілий вечір не відводив від неї очей, оскільки здогадувався, що ти, Рон і Герміона спробуєте таємно вибратися з замку, щоб підтримати Геґріда перед стратою гіпогрифа. І я мав рацію, чи не так?

Він почав міряти кроками кімнату, здіймаючи хмарки пилюки й поглядаючи на друзів.

— Ти, Гаррі, певно, був у батьковім плащі–невидимці…

— Як ви дізналися про плащ?

— Скільки разів я бачив, як Джеймс під ним зникав… — знову нетерпляче махнув рукою Люпин. — Хитрість у тім що, навіть коли ви сховані під плащем–невидимкою, то на Карті мародера вас однак видно. Я бачив, як ви перетнули галявину й зайшли в Геґрідову хатину. Через двадцять хвилин ви звідти вийшли і рушили назад до замку. Але тепер з вами був іще хтось…

— Що? — здивувався Гаррі. — Нікого там не було!

— Я не повірив своїм очам, — вів далі Люпин, крокуючи кімнатою й не звертаючи уваги на Гарріні слова. — Я навіть подумав, що з картою щось сталося. Як він міг опинитися з вами?

— З нами нікого не було! — вигукнув Гаррі.

— І тут я помітив ще одну цяточку. Вона стрімко наближалася до вас і була підписана Сіріус Блек… Я бачив, як ви зіткнулися, і як вона затягла двох із вас під Войовничу Вербу..

— Одного з нас! — сердито озвався Рон.

— Ні, Роне. Двох.

Люпин раптом зупинився і вп’явся очима в Рона.

— Чи не міг би я глянути на твого пацюка? — спокійно запитав він.

— Що? — перепитав Рон. — А до чого тут Скеберс?

— До всього, — відповів Люпин. — Будь ласка, можу я на нього поглянути?

Повагавшись, Рон запхав руку в кишеню, і на світ з’явився Скеберс, — він шалено звивався, аж Рон мусив ухопити його за довгий лисий хвіст. Криволапик настовбурчився на Блекових колінах і стиха зашипів.

Люпин підійшов до Рона. Затамувавши віддих, він пильно розглядав Скеберса.

— Ну що? — знову спитав Рон, перелякано притискаючи Скеберса до грудей. — До чого тут мій пацюк?

— Це не пацюк, — раптом процідив Сіріус Блек.

— Як це?.. Звичайно ж, пацюк…

— Ні, не пацюк, — спокійно підтвердив Люпин. — Це чарівник.

— Анімаг, — додав Блек, — а звати його Пітер Петіґру.

Розділ вісімнадцятий

МУНІ, ЧЕРВОНОХВІСТ, ГУЛЬТЯЙ, ЗОЛОТОРІГ

Минуло кілька секунд, поки вони збагнули всю абсурдність такого твердження.

— Ви просто божевільні! — озвався Рон, висловивши те, про що думав і Гаррі.

— Це нісенітниці! — кволо вимовила Герміона.

— Пітер Петіґру мертвий! — вигукнув Гаррі. — Дванадцять років тому він його вбив! — Гаррі вказав на Блека, чиє обличчя спотворила гримаса.

— Я хотів, — прохрипів той, вишкіривши жовті зуби, — але крихітка Петіґру мене перехитрив… Але тепер йому це не вдасться!

І Блек кинувся на Скеберса. Криволапик полетів на підлогу, Рон заверещав з болю: Блек навалився на його зламану ногу.

— Сіріусе, НЕ ТРЕБА! — крикнув Люпин, хапаючи Блека й відтягаючи його від Рона, — ЗАЧЕКАЙ! Так робити не можна… Їм треба все пояснити…

— Пояснимо пізніше! — гаркнув Блек, відштовхуючи Люпина. Він відчайдушно перебирав пальцями у намаганні дістати Скеберса, що верещав, як порося, дряпаючи Ронові обличчя й шию.

— Вони… мають… право… знати… все! — задихано вигукував Люпин, повиснувши на Блекові. — Це було Ронове звірятко! У цій історії навіть я не все розумію! А Гаррі… ти мусиш розповісти Гаррі правду, Сіріусе!

Блек утихомирився, але його запалі очі невідривно стежили за Скеберсом, котрого стискав Рон своїми подряпаними й закривавленими руками.

— Ну, гаразд, — погодився Блек, і далі не зводячи очей з пацюка. — Розповідай їм усе, що хочеш. Але швиденько, Ремусе. Я хочу, нарешті, й справді вчинити вбивство, за яке, власне, й сидів у Азкабані.

— Ви якісь… два психи, — тремтячим голосом озвався Рон, озираючись за підтримкою Гаррі й Герміони. — 3 мене досить. Я піду.

Він спробував стати на здорову ногу, але Люпин знову підняв чарівну паличку і скерував її на Скеберса.

— Ти мусиш мене вислухати, Роне, — спокійно мовив Люпин. — Лише міцніше тримай Пітера.

— ЦЕ НЕ ПІТЕР, ЦЕ СКЕБЕРС! — закричав Рон.

Він спробував запхнути пацюка в кишеню, але Скеберс так відчайдушно пручався, що Рон захитався і втратив рівновагу. Гаррі його підхопив і легенько підштовхнув до ліжка.

— Були свідки, що бачили, як Петіґру загинув, — сказав Гаррі, повернувшись до Люпина. — Там була повна вулиця людей…