Гаррі Поттер і в’язень Азкабану

— Северуса дуже цікавило, куди я щомісяця зникаю, — повів далі Люпин. — Ми були в одному класі, але… е–е… не надто один одного любили. Особливо він недолюблював Джеймса. Мабуть, заздрив його успіхам у квідичі… І ось одного вечора Снейп побачив, як мадам Помфрі вела мене до Войовничої Верби. Сіріус помітив Снейпа і жартома порадив йому е–е… ткнути патиком у сучок на стовбурі — тоді він, мовляв, відкриє мою таємницю. Снейп, звісно, так і зробив… Якби він дійшов аж сюди, то наткнувся б на здоровенного вовкулаку… Але твій батько, почувши, що придумав Сіріус, кинувся за Снейпом і, ризикуючи життям, витяг його назад… Проте Снейп таки помітив мене в самому кінці тунелю. Дамблдор суворо заборонив йому про це розповідати, але відтоді він знав мою таємницю…

— То он чому Снейп вас не любить, — повільно проказав Гаррі. — Він думає, що ви знали про той жарт.

Саме так, — пролунав за Люпиновою спиною холодний глузливий голос.

Северус Снейп скинув плаща–невидимку і націлився чарівною паличкою на Люпина.

Розділ дев’ятнадцятий

СЛУГА ЛОРДА ВОЛДЕМОРТА

Герміона зойкнула. Блек зірвався на ноги, а Гаррі підстрибнув, ніби його вдарило струмом.

— Я знайшов це біля Войовничої Верби, — сказав Снейп, відкинувши плаща–невидимку і не відводячи палички від Люпинових грудей. — Дуже зручна річ, Поттере, красно тобі дякую… — Снейп трохи захекався, але на його обличчі сяяв ледве стримуваний тріумф.

— Ви, мабуть, здивовані, як я довідався, що ви тут? — запитав він, поблискуючи очима. — Я щойно заходив до твого кабінету, Люпине. Ти забув випити своє зілля, тож я з повним келихом зазирнув до тебе. І там, на щастя — тобто на моє щастя, я побачив на твоєму столі якусь карту. З першого погляду я все зрозумів. Я побачив, як ти біг оцим тунелем.

— Северусе… — озвався Люпин, але Снейп не дав йому договорити.

— Я весь час казав директорові, що це ти помагаєш давньому дружкові Блеку пробиратися в замок. І ось він, доказ. Але навіть я не припускав, що ти скористаєшся цією халупою як схованкою…

— Северусе, ти помиляєшся, — спробував наполягати Люпин. — Ти ж чув далеко не все… я можу пояснити… Сіріус не збирається вбивати Гаррі…

— Сьогодні в Азкабані опиняться двоє, — сказав Снейп, і його очі спалахнули божевільним блиском. — Цікаво, як це сприйме Дамблдор… Він же був переконаний, що ти безпечний, Люпине… наш приборканий вовкулако…

— Який же ти дурень, — спокійно мовив Люпин. — Невже шкільної суперечки достатньо, щоб запроторити до Азкабану невинну людину?

ПУРХ! Тоненькі, мов змійки, мотузки вилетіли з чарівної палички Снейпа і обмотали Люпинові рота, руки і ноги. Він утратив рівновагу і впав на підлогу, не в змозі поворухнутися. Блек розлючено заревів і рушив на Снейпа, але Снейп націлився паличкою прямо Блекові межи очі.

— Ще крок… — прошипів він, — ще один крок, і я це зроблю, клянуся!

Блек завмер на місці. Неможливо було визначити, чиє обличчя випромінювало більше ненависті.

Гаррі заціпенів, немов розбитий паралічем. Він не знав, що робити й кому вірити. Глянув на Рона й Герміону: Рон, що й далі стискав у руках переляканого Скеберса, здавався не менш розгубленим. А от Герміона невпевнено ступила до Снейпа і ледь чутно промовила:

— Пане професоре… х–хіба… хіба вам зашкодять їхні пояснення, га?

— Міс Ґрейнджер, вам і так уже загрожує відрахування зі школи, — пирхнув Снейп. — Ви втрьох опинилися тут без дозволу, в товаристві убивці й вовкулаки. Отож хоч раз у житті потримайте язика за зубами.

— Але ж… якщо ви помилилися…

— ЦИТЬ, ДУРНЕ ДІВЧИСЬКО! — закричав раптом Снейп, мов божевільний. — НЕ ГОВОРИ ТОГО, ЧОГО НЕ РОЗУМІЄШ! — З його чарівної палички, що й далі цілилися в Блекове обличчя, вилетіло кілька іскор. Герміона притихла.

— Яке солодке відчуття помсти, — вишкірився до Блека Снейп. — Я так мріяв упіймати тебе власноручно…

— Ти знову пошився в дурні, Северусе, — гаркнув Блек. — Тільки–но цей хлопець принесе пацюка до замку… — він кивнув на Рона, — …я спокійно прийду…

— До замку? — перепитав шовковим голосом Снейп. — Навіщо нам так далеко йти? Ось виберемося з–під Верби, і я просто покличу дементорів. Вони надзвичайно зрадіють, коли тебе побачать… Так зрадіють, що захочуть, либонь, привітати тебе своїм Цілунком…

Й до цього бліде Блекове обличчя ще більше зблідло.