Гаррі Поттер і Орден Фенікса

— Ви бачили?

— Думаєте, вона знає?

— Що нам робити?

Усі дивилися на Гаррі. Він озирнувся, щоб пересвідчитись, що поблизу нема вчителів.

— Ми все одно робитимемо своє, — спокійно відповів він.

— Я знав, що ти так скажеш, — зрадів Джордж і поплескав Гаррі по руці.

— Старости теж? — допитливо глянув Фред на Рона з Герміоною.

— Аякже, — незворушно озвалася Герміона.

— А ось ідуть Ерні та Анна Ебот, — повідомив, озирнувшись, Рон. — А ще ті рейвенкловські типи і Сміт… і ніхто з них, здається, не прищавий.

Герміона раптом занепокоїлась.

— Забудь ти про прищі! Цим телепням не можна зараз сюди підходити, це буде дуже підозріло… Сідайте! — беззвучно розкрила вона рота, махаючи Ерні та Анні, щоб ті займали місця за гафелпафським столом. — Пізніше! Ми… поговоримо… з вами… пізніше!

— Я скажу Майклові, — нетерпляче зірвалася з лави Джіні. — От дурень, чесне слово…

Вона побігла до рейвенкловського столу, а Гаррі дивився їй услід. Чо сиділа неподалік, розмовлячи з кучерявою дівчиною, котру приводила з собою в «Кабанячу голову». Цікаво, чи оголошення Амбридж відіб’є в неї бажання з ними зустрічатися?

Та найповніше вони відчули наслідки оголошення аж тоді, як уже виходили з Великої зали на історію магії.

— Гаррі! Рон!

До них підбігла, вся в розпачі, Анжеліна.

— Нічого страшного, — тихенько сказав їй Гаррі. — Ми все одно збираємось…

— Чи ви хоч зрозуміли, що це стосується і квідичу? — не дослухала його Анжеліна. — Ми повинні йти до неї по дозвіл, щоб заново укомплектувати ґрифіндорську команду!

— Що? — перепитав Гаррі.

— Нізащо, — приголомшено пробелькотів Рон.

— Ви ж читали оголошення! Там ідеться й про команди. Тому послухай, Гаррі… кажу це востаннє… прошу, прошу тебе не психувати більше з Амбридж, бо вона взагалі не дозволить нам грати!

— Добре, добре, — сказав Гаррі, бо Анжеліна ось–ось могла розплакатись. — Не переживай, я буду чемний…

— Закладаюся, що Амбридж сидить на історії магії, — похмуро сказав Рон, коли вони пішли на Бінсів урок. — Вона ще не перевіряла Бінса… ставлю на що завгодно — вона там… Проте він помилився. Коли вони зайшли, з учителів там був лише професор Бінс, що, як і завжди, висів за кілька сантиметрів над стільцем і готувався починати монотонне бубоніння на тему війн між велетнями. Гаррі навіть не намагався прислухатися до його слів. Малював якісь закарлючки на пергаменті, ігноруючи Герміонині погляди й підштовхування, і тільки після особливо болючого стусана під ребро сердито на неї зиркнув.

— Що?

Вона показувала на вікно. Гаррі озирнувся. На вузенькому карнизі під вікном сиділа Гедвіґа і глипала на нього крізь скло, а до її лапки був прив’язаний лист. Гаррі нічого не міг зрозуміти. Адже вони щойно снідали, — чого ж вона не принесла листа в належний час? Багато однокласників також показували на Гедвіґу.

— Мені завжди подобалася ця сова, вона така гарна. — почув Гаррі, як Лаванда сказала це Парваті, важко зітхаючи.

Він глянув на професора Бінса, що й далі читав свої конспекти, анітрохи не усвідомлюючи, що учні слухають його з іще меншою увагою, ніж завжди. Гаррі обережно зісковзнув зі стільця, пригнувся, порачкував до вікна, відсунув защіпку і помалу відчинив вікно.

Він сподівався, що Гедвіґа наставить лапку, щоб він міг зняти листа, а тоді полетить собі в соварню, та щойно відчинилося вікно, як вона застрибнула в клас, скорботно ухкаючи. Гаррі зачинив вікно, стурбовано зиркнув на професора Бінса, знову низенько нахилився і з Гедвіґою на плечі перебіг до свого місця. Сів, переклав Гедвіґу на коліна й почав відв’язувати від лапки листа.

Лише тепер він усвідомив, що Гедвіжине пір’я якось дивно розкуйовджене. Деякі пера взагалі були зігнуті, а одне крило якось неприродно стирчало. — Вона поранена! — прошепотів Гаррі, низенько схиляючись над совою. Герміона й Рон підсунулися ближче Герміона навіть перестала писати. — Дивіться… у неї з крилом щось не те…

Гедвіґа тремтіла. Коли Гаррі спробував доторкнутися до крила, вона легенько підскочила, настовбурчила пір’я, ніби надималася, і докірливо на нього глянула.

— Пане професоре, — голосно сказав Гаррі, й усі учні повернулися до нього. — Щось я себе погано почуваю.

Професор Бінс відірвався від конспектів і, як завжди, здивувався, коли побачив перед собою клас, повний учнів.