Хранителі персня

— Але я мушу йти, — сказав Фродо. — Нічим ви мені не допоможете, дорогі мої. Це велике нещастя для всіх нас, але годі й пробувати затримати мене. Коли вже ви майже про все здогадалися, будьте ласкаві, допоможіть, а не заважайте!

— Та ти не збагнув, — утрутився Пін, — коли ти мусиш іти, значить, ми теж мусимо.

Ось ми з Меррі й підемо. Сем — чудовий хлопець, він за тобою охоче до драконової пащі полізе, якщо тільки не перечепиться по дорозі, але у такій важливій справі одного компаньйона замало!

— Любі мої гобіти! — розчулився Фродо. — Адже я не можу цього допустити. Я вже давно так вирішив. Скільки не кажіть «важлива, важлива», а все ж таки ви не все розумієте. Це не полювання на скарби, не прогулянка туди та назад. Це втеча від одної смертельної небезпеки до другої, теж смертельної…

— Та навпаки, ми все розуміємо, — впевнено сказав Меррі. — Тому й хочемо йти з тобою. Ми знаємо, що Перстень — річ страшна, але зробимо все можливе, щоб допомогти тобі проти Ворога.

— Перстень! — скрикнув Фродо, геть збитий з пантелику.

— Еге ж, Перстень, — сказав Меррі. — Братику Фродо, ти недооцінив зацікавленість твоїх друзів. Я знав про Перстень уже багато років, задовго до того, як зник Більбо; але позаяк він його приховував, то й я притримував язика за зубами, поки ми не уклали змови. Безперечно, я знав Більбо гірше за тебе, бо був ще малюком, а він обачніший, ніж ти, але все ж таки я його вирахував. Хочеш, розповім, як усе це з’ясувалося?

— Кажи! — ледь чутно промовив Фродо.

— Підвели його, природно, Кошелі–Торбинси. Одного разу, десь за рік до Бенкету, гуляв я по дорозі і здаля побачив Більбо. Аж раптом назустріч нам — Кошелі. Більбо пішов повільніше, а потім — гоп, і щез! Я геть–чисто остовпів, ледве встиг сховатися сам, зрозуміло, у найпростіший спосіб — проліз під кущами та й пішов полем; Кошелі пройшли, я гульк на дорогу і ледь не налетів на Більбо: він з’явився невідомо звідки ось так просто переді мною. Він щось сунув до кишені, та я встиг помітити блиск золота. Після того я вже був насторожі. Можна сказати — шпигував за дядьком. Але ж усе це було таке загадкове, а мені ще й двадцяти років не виповнилося… Я, мабуть, єдиний з усього Краю, крім тебе, Фродо, зазирнув до таємної книги старого Більбо.

— Ти читав його нотатки! — вразився Фродо. — О високі зірки! Та чи можна на цьому світі надійно зберегти хоча б один секрет?

— Можна, хоч складно, сказав би я, — хмикнув Меррі. — Але мені тільки раз пощастило мигцем глянути, та й то було непросто. Дядько ніколи не залишав книгу без нагляду. Цікаво, куди вона поділася? Я не відмовився б подивитися на неї ще раз. Вона в тебе, Фродо?

— Ні, в Торбі її нема. Напевно, він узяв її з собою.

— Отож, — вів далі Меррі, — я помовчував, доки навесні справи не повернули на серйозне. Тоді ми уклали змову і вдалися до рішучих заходів. Ти — твердий горішок, можна й зуби зламати, а Гандальф і ще твердіший, — ми були змушені залучити до наших лав інформатора. Хочеш познайомитись?

— Де він? — спитав Фродо, озираючись, немов був готовий побачити, як похмура постать в масці вилазить з буфета.

— Сем, покажися, — звелів Меррі, і Сем підвівся, червоний по самісінькі вуха, як ошпарений. — Ось хто збирав для нас крихти знання! І чимало зібрав, повір, поки нарешті не попався. Після чого, мушу визнати, він, давши слово, відмовився від подальшого співробітництва.

— Сем! — скрикнув Фродо, відчуваючи, що сильніше здивуватися вже неможливо.

Сміятися йому чи сердитися, він і сам не знав. Його обвели навколо пальця, але він чогось не дуже засмутився.

— Так, пане, — сказав Сем. — Вибачте, пане, Я ж нічого поганого не бажав ані вам, ані Гандальфові. Між іншим, він хоч інколи, та каже щось слушне: пам’ятаєте, ви збиралися йти сам–один, а він до вас: «Ні! Візьми з собою когось, щоб був вірний».

— Але ж до кого тут я можу мати довіру? — спитав Фродо.

Сем засмучено поглянув на нього. Меррі заперечив:

— Усе залежить від того, чого ти хочеш. Можеш повірити, що ми будемо з тобою на щастя чи на біду, хоч до найгіршого кінця. А будь–які твої таємниці збережемо чи й не краще за тебе. Але ти не можеш розраховувати, щоб ми залишили тебе з бідою віч–на–віч. Ми ж твої друзі, Фродо. Так чи інакше, ми знаємо майже все, про що говорив Гандальф. Ми знаємо багато чого про Перстень. Нам дуже страшно, але ми підемо з тобою — чи твоїм слідом, як гончаки.