Хранителі персня

— Подивіться, пане Фродо! Ви нічого не бачите?

На протилежному березі, під ліхтарями, вони ледве угледіли щось на зразок оберемка забутого чорного ганчір’я. Але оберемок цей рухався, хитався з боку на бік, неначе обнюхував землю. Потім невідомий поповз, а може, пішов, зігнувшись, у темряву, куди не досягало світло ліхтарів.

— Що це таке? — вигукнув Меррі.

— Це женеться за нами, — відповів Фродо. — Але зараз, будь ласка, не розпитуй мене! Ходімо хутчіш звідси!

Вони квапливо піднялися на верхівку пагорба, але, коли знов озирнулися, той берег був сповитий імлою, й нічого вже не можна було побачити.

— Як гарно, що ви не залишаєте там човнів! — сказав Фродо. — А чи здатні коні перепливти ріку?

— Авжеж, плавати вони вміють, — сказав Меррі. — Але що їм заважає зробити гак у двадцять миль до моста? Я ніколи не чув, щоб коні перепливали Брендівіну. Навіщо це їм?

— Потім розповім, коли будемо вдома… під дахом.

— Гаразд. Ви з Піном дорогу знаєте, тож ідіть тихенько, а я пощу уперед, скажу Череванчику, що ви знайшлися. Зберемо вечерю та все таке.

— Ми сьогодні вже вечеряли у Чудернакау — сказав Фродо, — але не відмовимось від другої спроби.

— Хай буде так! А дай–но мені цей кошик! — сказав Меррі і зник у темряві.

Від Брендівіни до нової домівки Фродо у Струмковій Ярузі треба було ще йти. Друзі оминули Садибний Пагорб, залишивши Брендідар ліворуч, і на околиці Брендітропу вийшли на головну дорогу від моста на південь. На півмилі північніше від неї відходила праворуч бокова доріжка. По ній вони пройшли ще пару миль і нарешті відчинили хвіртку у щільній огорожі. Дім у темряві був зовсім невидимим: він стояв осторонь, посеред широкої круглої галявини, оточеної деревами. Фродо обрав цей будинок саме заради відлюддя: можна було входити та виходити непомітно. Дім колись побудували Брендібоки спеціально для гостей чи тих родичів, кому набридло жити серед галасу й гаму Брендідару, — старомодна будова у сільському дусі, нібито справжня нора: довга, низька, одноповерхова, з дерновим дахом й круглими вікнами та дверима.

Поки йшли по трав’янистій стежці, дім здавався мертвим — усі вікна були зачинені віконницями й темні. Фродо постукав у двері, і Череванчик Бульбер відчинив їм; приємне світло пролилось на ґанок. Вони хутко увійшли, замкнули двері та більше не випускали світло назовні. За дверима вони побачили просторий передпокій з дверима обабіч; звідти у глиб дому йшов коридор.

— Подобається тобі? — спитав Меррі, виходячи з коридора. — Ми постаралися влаштувати все, як удома, але ж часу мали обмаль: адже ми з Череванчиком тільки вчора прибули на останньому фургоні.

Фродо озирнувся. Усе й справді нагадувало домівку: улюблені речі його та Більбові (як гостро нагадали вони про старого тут, у нових стінах!) стояли приблизно на тих же місцях, що й у Торбі–на–Кручі. Приємний, затишний дім — непогано було б справді оселитися тут на відлюдді…

Фродо здавалося нечесним, що він втягнув друзів у цю історію, і він знову замислився, як сповістити друзям про близьке розлучення; але це треба було зробити цього ж вечора, поки ще не лягли спати.

— Все чудово! — із зусиллям промовив він. — Навіть не віриться, що це зовсім інший дім.

Подорожні скинули плащі і склали свої речі на долівці. Меррі провів їх довгим коридором униз до якихось дверей, прочинив ті двері, і звідти повіяло парою та пролилося світло.

— Лазня! — скрикнув Пін у захваті. — О Меріадок Благословенний!

— Хто перший іде митися? — спитав Фродо. — Той, хто найстарший чи найшвидкіший? Ти, друже Перегрін, у всякому разі будеш останній!

— Можна зробити краще, — додав Меррі. — Не варто починати життя на новому місці з суперечок. Там знайдете по цебру на кожного та великий казан з окропом. А ще мочалки, і рушники, і мило. Залазьте та мийтеся хуткіше!

Меррі з Череванчиком почимчикували до кухні на протилежному кінці коридора — пізня вечеря була майже готова. З купальної кімнати долітали уривки пісень, плюскіт води та хлюпання. Раптом голос Піна вирізнився серед загального галасу; він співав найулюбленішу з Більбових купальних пісеньок:

• Хай спів лунає звідусіль,
• Прославші лагідну купіль,
• Що бруд і втому геть змива,
• То як же їй не заспівать!
• О! Струни літнього дощу,
• Жадані квітці і кущу…
• Та ліпше розхлюпу струмків
• Купіль хай славить дружний спів!
• О! В літню спеку джерело
• Дарунком долі нам було,
• Але, напарившись усмак,
• Холодне пиво любить всяк!
• І хоч фонтани в небеса
• Злітають… Що нам та краса!
• Нехай всіма і звідусіль
• Гаряча славиться купіль!

На завершення співу щось голосно заплюскотіло, і Фродо обурено зарепетував: