Хранителі персня

• Під пагорбом стояв шинок
• Старий та гамірливий.
• Сам Дядько–з–Місяця, дивак,
• Надвечір, проломивши дах,
• Зайшов попити пива.
• Гостям там танців вигравав
• Кіт — музикант відомий.
• Він скрипочку у лапи брав,
• Туди–сюди смичком пиляв,
• Що хоч тікай із дому.
• Ще в шинкаря було щеня,
• До жартів дуже ласе.
• Той песик лиш смішне вчував, —
• Мов навіжений реготав
• І по столу качався…
• Корова у шинку жила, —
• Препишна пані наче…
• Та де й подінеться пиха:
• Гарцює і хвостом маха,
• Під скрипочку котячу!
• Там срібні ложка і таріль
• Були для свят і для неділь -
• То ж мали всі роботу
• Шкребти до блиску їх поспіль
• Щовечора в суботу.
• Лиш Дядько пива пригубив,
• А кіт заграв щосили, —
• Пес, і корова за вікном,
• Таріль із ложкою, — содом
• І гамір учинили…
• Корова — нумо танцювать,
• А пес — скажено реготать,
• Таріль із ложкою — скакать,
• Аж у вухах дзвеніло.
• Таке–то, братці, діло…
• А Дядько–з–Місяця пивце
• Допив собі любенько, —
• Зваливсь як сніп,
• І там захріп
• На всі ті витребеньки.
• Поблідли зорі у вікні,
• А Дядько спить, мов скам’янів.
• Шинкар сказав: ну годі!
• Вже коні місяця тримтять
• В ранковій прохолоді…
• — Давай–но, кіт, заграй як слід,
• Щоб аж шибки дзвеніли!
• Нам треба гостя розбудить,
• І ти, корово, не сиди -
• Берись мерщій за діло. —
• Тут кіт на скрипці завищав,
• Так, що і мертвий би устав!
• Господар сонного тріпав
• І тяг з корчми на ґанок:
• — Вставайте, вже ж бо ранок! —
• Корова, з музики хмільна,
• Крутилась, ніби навісна,
• Вони удвох з веселим псом
• Вчинили немалий погром,
• Що гість проснувсь і втік притьмом,
• Схопивши шапку і батіг.
• Стояв шинкар ні в сих ні в тих…
• А Дядько тільки–но устиг
• На Місячну підводу,
• Як коні в небо — ходу!
• А Діва–Сонечко зі сну
• Чистенько умивалась
• І дивом дивувалась:
• Що день настав, а у шинку
• Всі спати повкладались.

Товариство відповіло Фродо довгими й гучними оплесками. Голос у нього був непоганий, а пісня прийшлася якраз до смаку громаді. «Де забарився старий Барилко? — кричали вони. — Йому треба послухати! Боб, навчи свою кицьку грати на скрипочці, а ми потанцюємо!» Почулися нові замовлення на пиво та заклики: «Нумо ще по одній, пане! Ану ж, поїхали! Ще раз!»

Фродо піднесли кухоль, і він повторив, на цей раз йому вже підспівували: наспів був старий, знайомий, а слова запам’яталися легко. Тепер вже у Фродо голова пішла обертом від такого відгуку публіки. Він почав стрибати по столу, і коли повторив «…Кіт на скрипці завищав…», високо підскочив — трошки занадто жваво; приземлився він прямо на тацю з порожніми кухлями, підсковзнувся, проїхав по столу, з гуркотом, галасом та тріском, і — бабах! — впав на підлогу. Люди порозтуляли рота, щоб посміятися, та отак і завмерли, бо співак раптом зник. Просто–таки зник, немов пролетів крізь стіну, не залишивши дірки!

Бригорські гобіти, витріщивши очі, підхопились і стали кликати Барбариса. Від Сема та Піна всі разом відсахнулися — вони залишились самі за столом, і на них здаля кидали криві, недовірливі погляди. Тепер вони стали для всіх поплічниками мандрики–чародія, і хто зна, що там у них на думці! Тільки один дуже засмаглий бригорянин дивився на них з такою розуміючою посмішкою, що їм стало страшно. Невдовзі він вислизнув за двері, а за ним пішов косоокий південець (вони весь вечір перешіптувались). Харрі, брамник, вийшов із зали невдовзі перед ними.

Фродо, нажаханий, не знаючи, що ще вигадати, проповз під столами до далекого кутка, де сидів Блукач — той навіть не ворухнувся і нічим не виказав своїх думок. Фродо притулився до стіни, зняв Перстень. Як він надівся на палець, гобіт збагнути не міг. Мабуть, весь час тримав ланцюжок, поки співав, а коли падав, випадково смикнув рукою… А може, Перстень сам утнув таку штуку, намагаючись виказати себе за наказом когось з тих, хто сидів у залі… Йому не сподобалися обличчя тих двох, що пішли після його падіння.