Хранителі персня

Хазяїн попорався коло столу і попрохав дозволу піти.

— Чи не бажаєте приєднатися до товариства по вечері? — спитав він, стоячи при дверях. — Якщо волієте зразу лягати, — будь ласка. Але люди будуть раді познайомитися. Чужинці — ох, вибачте, гості з Краю — рідкі птахи у нас. А ми завжди готові послухати новин, чи оповідань, чи пісень, що знайдеться. Але це як вам буде до вподоби! Якщо чогось забажаєте — дзвоніть!

Наприкінці вечері (що забрала в них не менш як годину впертої праці без сторонніх розмов) вони відчули себе такими бадьорими та свіжими, що Фродо, Пін та Сем вирішили навідатись до спільної зали. Меррі відмовився, бо, мовляв, там буде занадто душно.

— Я тут посиджу тихесенько біля вогню, а потім, може, вийду подихати свіжим повітрям, — сказав він. — А ви там поводьтесь обережніше! Ми все ж таки таємні втікачі на великому шляху, та зовсім недалеко від Краю!

— Гаразд! — сказав Пін, — ти сам за собою постеж! Не загубись ще та не забувай: під дахом спокійніше!

У великій спільній залі заїзду зібрались майже всі постояльці, різнобарвне та багатолюдне товариство. Подробиці Фродо роздивився не відразу: світло давали тільки колоди, що палали у каміні, а лампи, почеплені до стелі, тонули у клубах тютюнового диму. Барил Барбарис бесідував біля каміна з парою гномів та кількома здоровилами дещо дикунського вигляду. На ослонах сиділи впереміжку місцеві мешканці, люди й гобіти, що гомоніли між собою, кілька гномів та ще хтось по темних кутках, де годі було щось побачити.

Коли увійшли нові гості, бригоряни дружньо привіталися до них, а чужоземці, особливо прибульці з Зеленого шляху, зацікавлено озирнулись. Хазяїн познайомив їх з усіма тубільцями, але так побіжно, що ніхто з прибулих не взяв до тями, кому яке прізвище належить. Люди в Бригорі мали якісь незвичайні, рослинні прізвища: Конвалій, Конопліс, Верес, Папаротт, Реп’яхоу та навіть один Терник (не кажучи вже про самого Барбариса). У гобітів було те ж саме, наприклад, кілька Полинків, але здебільшого імення звучали зовсім звичні: Крутосхил, Лисонор, Глибокоп, Піскорит, Тунеллі — такі зустрічалися й у Гобітанії. Знайшовся й справжній Підкопай з Загаю, а оскільки вважалося, що однакове ім’я означає родинні зв’язки, то приїжджих прийняли привітно, як несподівано віднайдених родичів.

Бригорські гобіти виявилися жвавими та цікавими до всього, і Фродо швидко збагнув, що прийдеться якось пояснити, для чого вони сюди приїхали. Він додумався сказати, ніби цікавиться історією та землеписом (на що бригоряни відповіли розуміючими кивками, хоч ці слова були їм майже незнайомі) і займається науковою розвідкою, щоб написати книгу (що викликало мовчазний подив), для чого, власне, й розшукує разом з друзями відомості про гобітів, що живуть поза межами Краю, особливо у східному напрямку.

Тоді всі загомоніли разом. Якби Фродо дійсно намагався писати таку книгу та мав десять вух, він по кількох хвилинах набрав би відомостей на кілька розділів. А якщо цього буде замало, йому видали цілий список осіб, починаючи із «старого Барилка, осьдечки там», до кого він мав звернутися за подробицями. Але зачекавши трохи й второпавши, що Фродо не має наміру розпочати свою творчу працю негайно, гобіти самі почали розпитувати про життя Краю. Фродо відповідав не дуже охоче, і незабаром його залишили у спокої. Він присів у куточку, прислухаючись та придивляючись довкола.

Люди й гобіти обговорювали здебільшого події у далеких країнах; лунали новини того штибу, що останнім часом ставав звичним: на півдні неспокійно, і люди, що прийшли Зеленим шляхом, здається, покинули рідні землі у пошуках мирного життя. Бригоряни співчували, але явно не намагались прийняти до громади зразу стільки нових мешканців. Один з прибульців, косоокий та неприємний, передрікав, що народу буде надходити все більше й більше, «і якщо їм не дадуть простору, вони його знайдуть самі. Вони мають таке ж право на життя, як інші!» — голосно промовив він. Місцевим мешканцям такі плани на майбутнє не дуже сподобались.

Гобіти не зважали на все це — їх ті суперечки поки що не торкалися. Здоровилам навряд чи знадобились би гобітанські нори. Набагато цікавіше було слухати Піна та Сема, котрі вже почували себе як вдома і весело балакали про гобітанські справи. Пін викликав одностайний вибух сміху своєю оповідкою про те, як обвалилась стеля у ратуші Великих Hop та як Вілла Білонога, бурмістра та найдебелішого з громадян Західної чверті, геть засипало вапном, і як він виліз, весь білий, мов цукрова голова. Але серед іншого зачепили вони в розмові такі випадки, що Фродо занепокоївся: один з бригорських гобітів, якому доводилось відвідувати Край, поцікавився, де живуть Підкопаї та з ким родичаються.