1Q84. Книга друга

— Я ще тоді чітко відмовився від фінансової допомоги. За пропозицію дякую, але поки що особливої потреби в ній не відчуваю. По змозі, хотів би жити так само, як і досі.

— Не хочете ні від кого залежати?

— Відверто кажучи, саме так.

— Звичайно, такий ваш намір можна назвати похвальним, — сказав Усікава й злегка відкашлявся. — Хочете жити самостійно й не мати зв'язку з жодною організацією. Я вас добре розумію. Але послухайте мене, старого. У нашому світі будь-коли може щось статися. А тому обов'язково треба якось застрахуватися. Незручно, коли нема на що обіпертися або заховатися за чимось від вітру. Пробачте за відвертість, але зараз ви не маєте під собою твердої опори. Ніхто навколо не прикриває вас ззаду. У скрутну хвилину, коли становище погіршиться, поряд з вами ніхто не залишиться. Усі покинуть вас і накивають п'ятами, хіба ні? Як кажуть, запас біди не чинить і їсти не просить. Тож чи не варто вам про всяк випадок якось застрахуватися? Річ не лише в грошах. Вони передусім своєрідний знак.

— І це мені важко зрозуміти, — сказав Тенґо. Неприємне відчуття, якого він зазнав під час першої зустрічі з Усікавою, поволі воскресало.

— Так то воно так, ви ще молодий і здоровий, а тому, можливо, багато чого з цього не розумієте. Скажімо, ось такого. Коли ви досягаєте певного віку, то ваше життя стає лише безперервним процесом різних утрат. Дорогі для вас речі, одна за одною, як зубчики гребінця, вислизають з ваших рук. А натомість залишаються лише якісь підробки. Фізичні здібності, надії, мрії та ідеали, впевненість і розуміння або люди, яких ви любите, одні за одними покидають вас. Прощаються і йдуть або одного дня без попередження зникають. А коли пропадають, ви вже не спроможні повернути їх назад. І знайти їм заміну. Це досить прикро. Іноді так боляче, ніби вас ріжуть ножем. Кавана-сан, вам незабаром сповниться тридцять. Після того ваше життя вступить у період сутінків. Одним словом, ви старітимете. І тоді, напевне, почнете розуміти, що таке гостре відчуття втрати. Хіба ні?

«Невже цей чоловік натякає на Кьоко Ясуду? — подумав Тенґо. — І, можливо, знає, що ми щотижня таємно зустрічались і з якоїсь причини вона покинула мене?»

— Схоже, що ви маєте досить докладні відомості про моє особисте життя, — сказав Тенґо.

— Та ні, — заперечив Усікава. — Просто я вам викладаю загальний погляд на людське життя. Повірте мені. А про ваше, Кавана-сан, особисте життя не маю жодного уявлення.

Тенґо мовчав.

— Кавана-сан, будь ласка, візьміть фінансову допомогу, — сказав Усікава зітхаючи. — Правду кажучи, ви зараз опинилися в небезпечному становищі. А в скрутний момент ми зможемо взяти вас під свій захист. Зможемо кинути вам рятівний пояс. Якщо, можливо, справа дійде до такої безвиході.

— До безвиході? — повторив Тенґо.

— Саме так.

— А що це означає конкретно?

Усікава зробив коротку паузу. Потім відповів:

— Кавана-сан, у світі є речі, про які краще не знати. Бо певні знання забирають у людини сон. Більше, ніж зелений чай. Можливо, позбавляють назавжди спокійного сну. Одним словом, от що я хотів вам сказати. Ось про що, будь ласка, подумайте. Ви навіть незчуєтесь, як відкриється особливий кран і з нього вийде назовні щось особливе, що матиме небажаний вплив на близьких вам людей.

— До цього причетні карлики?

Тенґо сказав ці слова майже навмання, але на якийсь час Усікава замовк. Мовчанка була важкою, немов чорний камінь, що впав на дно глибокого водоймища.

— Усікава-сан, я хотів би знати правду. Перестаньте натякати загадками, а поговорімо конкретно. З нею щось сталося?

— З нею? Я не зовсім розумію, про що ви кажете.

Тенґо зітхнув. Така розмова по телефону була занадто делікатною.

— Кавана-сан, вибачте, але я лише посланець. Від свого клієнта. Поки що моє завдання полягає в тому, щоб про принципові речі говорити якомога обтічніше, — обережно сказав Усікава. — Не хочу вас дратувати, але я можу висловлюватися лише туманними фразами. І, чесно кажучи, мої знання досить обмежені. А про неї я нічого не знаю, то, може, скажете щось конкретніше…

— А карлики — хто вони такі?

— Кавана-сан, і про них мені нічого невідомо. Звичайно, вони — це щось більше, ніж персонажі «Повітряної личинки». Однак, судячи з усієї цієї історії, схоже на те, що ви щось випустили у світ. Причому самі не розумієте що. А воно, залежно від обставин, може стати страшно небезпечним. Мої клієнти добре знають, наскільки та яким чином воно небезпечне. І мають проти такої небезпеки своє «ноу-хау». Тому ми хочемо простягти вам руку допомоги. Чесно кажучи, у нас дуже довгі руки. Довгі й сильні.