85  

І тоді раптом Тенґо незчувся, як опинився в аудиторії початкової школи. В справжній час, у справжньому місці. Справжнім було світло і він, десятирічний підліток. Він справді вдихав тамтешнє повітря, відчував запах лакованої деревини й крейди на ганчірці, якою витирають класну дошку. В аудиторії було тільки їх двоє — він і дівчина. Інших школярів не було видно. Вона цією випадковою нагодою вміло скористалася. А може, давно її очікувала. В усякому разі, простягнувши свою руку, дівчина стискала його ліву руку. її зіниці пильно вдивлялися в його очі.

Йому в роті пересохло. Зникла вся волога. Оскільки ця подія була такою несподіваною, то він не здогадувався, що робити й що казати. Лише стояв, коли дівчина стискала його руку. Потім під поясом він відчув легкий, але глибокий біль, якого досі не зазнавав. Біль з'явився так само, як шум моря, що докотився здалека. І в цю ж мить до його вух долинули реальні звуки. Дитячі крики, що виривалися з відчинених вікон. Удари бити по софтбольному м'ячику. Різкий викрик дівчинки з молодшого класу, яка на щось скаржилася. Звуки старовинної флейти, на якій хтось тренувався виконувати мелодію пісні «Квіти й трави в саду».[15] Це сталося після уроків.

Тенґо хотів стиснути її руку так само, як вона його. Але не мав сили. Видно, рука в неї була набагато сильнішою. Водночас він не міг рухатися так, як хотів. Хтозна-чому не годен був і пальцем ворухнути. Почувався ніби закованим у кайдани.

«Схоже, час зупинився», — подумав Тенґо. Він спокійно дихав і прислухався до власного дихання. Шум моря не стихав. Раптом реальні звуки зникли. А біль під поясом набрав іншої, конкретнішої форми. До нього долучилося особливе оніміння. Як дрібні порошинки, воно перемішалося з гарячою кров'ю і завдяки роботі серця — цього своєрідного ковальського міха — слухняно розійшлося кровоносними судинами по всьому тілу. У грудях утворилося щось схоже на густу хмаринку, яка змінила ритм дихання і посилила серцебиття.

«Напевне, колись пізніше я сам зрозумію зміст і мету цієї події, — подумав Тенґо. — Тому треба якомога точніше й виразніше запам'ятати її». Поки що він — лише десятирічний підліток, який може похвалитися тільки математичними здібностями. Перед його очима нові двері, але він не знає, що його очікує за ними. Він знав, що безсилий, недосвідчений, емоційно неврівноважений і досить боязливий. Та й дівчина не сподівалася на повне розуміння. Вона тільки хотіла донести до Тенґо свої почуття й передала йому пакет у маленькій твердій коробці, обгорнутій чистим папером і міцно зав'язаній стрічкою.

«Цього пакета не треба зараз відкривати, — мовчки давала зрозуміти вона. — Відкриєш, коли настане відповідний час. Зараз досить узяти його».

«Вона вже багато чого знає», — подумав Тенґо. А він — ні, не знає. На цьому новому полі вона захопила ініціативу. Там були нові правила, нові фініші й нова динаміка. Тенґо не мав про це жодного уявлення. А вона знала.

Невдовзі дівчина відпустила його руку й мовчки, не обертаючись, квапливо покинула аудиторію. Тенґо залишився сам-один. Крізь відчинене вікно долинали дитячі голоси.

Наступної миті він відчув, що вивергає сім'я. Бурхливе виверження тривало досить довго. «Де саме я вивергнув?» — думав він розгублено. У шкільній аудиторії після уроків це було недоречно. Просто жах, якби хтось це побачив! Ні, це була не аудиторія. Отямившись, Тенґо збагнув, що вивергнув сім'я у лоно Фукаері. Він цього не хотів робити. Але зупинитись уже не міг. Усе відбувалося в непідвладній йому сфері.


— Не турбуйтесь, — трохи згодом, як завжди, одноманітним голосом сказала Фукаері. — Я не завагітнію. Бо в мене нема місячного.

Розплющивши очі, Тенґо глянув на неї. А вона, все ще сидячи на ньому верхи, дивилася вниз. Перед його очима видніла пара її грудей ідеальної форми, що піднімалися й опускалися в ритм із спокійним регулярним диханням.

«Це була поїздка до котячого міста? — хотів запитати Тенґо. — Власне, де воно?» Він спробував висловити це запитання словами, але м'язи навколо рота не ворушилися.

— Вона була потрібною, — ніби прочитавши його думки, сказала Фукаері. її відповідь була лаконічною. І водночас ніякою. Як завжди.

Тенґо знову заплющив очі. Він поїхав туди й, вивергнувши сім'я, знову повернувся сюди. І еякуляція, і сім'я були справжніми. Якщо Фукаері сказала, що це було потрібне, то, можливо, вона має рацію. Організм задерев'янів і втратив відчуття. А знемога після еякуляції неначе огортала всього його тонкою плівкою.

  85  
Предыдущая страница Следующая страница
×
×