Почувши сигнал, Аомаме сказала у слухавку:
— Тамару-сан, якщо ви є, то візьміть слухавку.
— Я тут, — озвався Тамару, взявши слухавку.
— От і добре, — сказала вона.
Здається, Тамару відчув в її голосі іншу, ніж завжди, напружену інтонацію.
— Усе гаразд? — спитав він.
— Поки що.
— Робота вдалася?
— Спить міцним сном. Надзвичайно міцним, — відповіла вона.
— Зрозуміло, — сказав Тамару. Видно, полегшено зітхнув. Це відчувалося в його голосі. Рідкісна річ для Тамару, несхильного виказувати свої почуття. — Так і передам кому треба. Напевне, заспокоїться.
— Однак усе це далося непросто.
— Розумію. Але робота скінчилася.
— Начебто, — сказала вона. — Цей телефон безпечний?
— Користуюся особливою лінією. Можете не турбуватися.
— З автоматичної камери схову забрала свої дорожні речі. Що далі?
— Час маєте?
— Півтори години, — відповіла Аомаме й коротко пояснила свою ситуацію. Мовляв, через півтори години обидва охоронці перевірять сусідню кімнату й виявлять, що їхній лідер спустив дух.
— Півтори години досить, — сказав Тамару.
— Цікаво, чи тоді вони відразу повідомлять поліцію?
— Невідомо. Вчора у штаб-квартирі секти поліція якраз почала розслідування. Поки що веде допит, але до справжнього обшуку ще не дійшло. Та якщо засновник секти мертвий, можуть виникнути певні складнощі.
— Тобто вони замовчать смерть свого лідера й самі сховають у воду кінці цієї справи?
— Ці типи на таке здатні. Що сталося, буде ясно із завтрашніх газет. Чи повідомили вони поліцію про смерть засновника секти, чи ні. Я не люблю азартних ігор, та якби довелося на щось ставити, то я поставив би на те, що не повідомили.
— А чи не подумають вони, що смерть настала природним чином?
— З першого погляду не буде ясно. Якщо не провести докладної судово-медичної експертизи, то не вдасться визначити, була це природна смерть чи вбивство. Та, в усякому разі, вони насамперед зацікавляться вами. Адже ви — остання людина, яка розмовляла з живим лідером. А якщо дізнаються, що ви виїхали зі своєї квартири й кудись зникли, то, природно, дійдуть висновку, що смерть не була природною.
— І почнуть мене розшукувати. З усіх сил.
— Безперечно, — погодився Тамару.
— А чи зможу я заховатися як слід?
— Такий докладний план уже готовий. Якщо будете діяти обережно, чітко згідно з ним, то ніхто вас не помітить. Найгірше — це страх.
— Постараюсь, — відповіла Аомаме.
— Нітрохи не розслаблюйтеся. Дійте швидко, зробіть час своїм союзником. Ви ж обережна, наполеглива людина. Робіть, як завжди.
— На малій території Акасаки була сильна злива і зупинилися поїзди метро, — сказала Аомаме.
— Знаю, — відповів Тамару. — Але не турбуйтесь. За нашим планом, вам не доведеться ним користуватись. Підхопите таксі й приїдете до безпечної квартири в місті.
— У місті? А хіба не йшлося про те, що я поїду кудись ьдалеко?
— Звичайно, поїдете далеко, — ніби переконуючи, поволі сказав Тамару. — Але перед тим треба підготуватися. Змінити прізвище й обличчя. Крім того, сьогоднішня робота була важкою. Напевне, ви перебуваєте у збудженому стані. А в такому разі квапливість недоречна. Якийсь час побудете в безпечній оселі. Все буде гаразд, ми вас підтримаємо.
— Де ця оселя?
— У Коендзі, — відповів Тамару.
«Коендзі», — повторила Аомаме й кінцем нігтя легенько постукала передній зуб. З таким районом вона не була обізнана.
Тамару назвав їй адресу багатоквартирного будинку. Як завжди, вона нічого не записала, а закарбувала в пам'яті.
— Південний вихід станції Коендзі. Поблизу — 7-ма кільцева дорога. Квартира номер 303. Код вхідних дверей будинку — 2831.
Тамару зробив паузу. Аомаме подумки повторила: «303 і 2831».
— Ключ під килимком перед дверима квартири. У квартирі є все, що потрібне на певний час для життя, а тому виходити надвір не доведеться. Я підтримуватиму з вами зв'язок. Після трьох дзвінків через секунд двадцять телефонуватиму ще раз. Самі звідти не дзвоніть.
— Зрозуміла, — сказала Аомаме.
— Охоронці сильні? — запитав Тамару.
— З першого погляду начебто здібні. Навіть трохи страшнуваті. Але не професіонали. До вас їм далеко.
— Таких, як я, мало.
— Мабуть, це краще.
— Можливо, — погодився Тамару.