1Q82. Книга перша

Врешті-решт, як і у випадку з Тамакі, поліція не змогла, завести на законній основі проти нього кримінальну справу. Дружина була мертвою і не зверталася раніше зі скаргою до поліції. А чоловік займав певне суспільне становище і найняв собі обізнаного з кримінальними справами адвоката. Крім того, ніхто не сумнівався, що мало місце самогубство.

— І ви вбили того чоловіка? — рішуче спитала Аомаме.

— Ні, того чоловіка не вбила, — відповіла господиня.

Так і не зрозумівши змісту її розповіді, Аомаме мовчки дивилася на неї.

— Колишній чоловік дочки, ця підла людина, все ще живе на цьому світі. Щоранку прокидається в ліжку, обома ногами ходить вулицями. Я не збиралася його вбивати.

Стара пані зробила паузу. Чекала, коли її слова осядуть в голові Аомаме.

— Я знищила його в очах суспільства. Повністю. Іноді я маю таку силу. Він — слабосила людина. По-своєму розумний, з добре підвішеним язиком, до певної міри визнаний у суспільстві, але слабосилий і підлий. Насильство над жінками й дітьми в родині здебільшого чинять слабі чоловіки. Саме через свою слабість вони не можуть не пожирати слабших за себе. Знищити його було легко, тож він удруге не підніметься в очах суспільства. Дочка померла досить давно, але я й досі безперестанку стежу за ним. Навіть якби він спробував піднятися, я цього не допустила б. Він усе ще живе, але водночас залишається трупом. Життя собі не вкорочує. Бо не має відваги. От як я роблю. Не просто вбиваю. А немилосердно, безперервно мучу його живим. Ніби здираю з нього шкіру. А прибирала я інших людей. Коли була реальна причина відсилати їх кудись-інде.

А ще стара пані розповіла Аомаме, що наступного року після самогубства дочки заснувала власний притулок для жінок, які постраждали від домашнього насильства. Поряд із «Садибою плакучих верб» вона володіла невеликим двоповерховим будинком, який збиралася найближчим часом знести, а тому нікому не здавала в оренду. Трохи полагодивши його, вона вирішила використати його як притулок для жінок, яким нема де дітися. За допомогою столичного юриста відкрила «Консультацію для жінок — жертв насильства», у якій добровольці почергово давали поради жінкам особисто або по телефону й підтримували зв'язок із нею. Тож у разі нагальної потреби жінок поміщали в притулок. Бувало, навіть із дітьми, серед яких траплялися неповнолітні жертви статевого насильства з боку батька. Жінки перебували тут доти, доки не знаходили собі надійнішого місця проживання. А поки що вони забезпечувалися потрібними для життя речами — харчами й одягом. Допомагаючи одна одній, вони жили своєрідним спільним життям. Усі витрати сплачувала особисто стара пані.

До притулку регулярно приходив юрист і консультант, щоб опікуватися ними й обговорювати наступні заходи. Іноді, у вільний час, навідувалась і господиня «Садиби плакучих верб», вислуховувала кожну жінку окремо й давала слушні поради. Підшуковувала для них роботу й житло. Якщо виникали проблеми, які вимагали фізичного втручання, то їх уміло розв'язував Тамару. Скажімо, траплялися випадки, коли чоловік дізнавався про місце перебування жінки й приходив забирати її силоміць додому. Тоді ніхто інший, крім Тамару, не міг успішно й швидко з ним упоратися.

— Однак лише я і Тамару не в змозі дати собі з усім раду, бо трапляються випадки, коли не вдається знайти реального способу допомогти жінкам на підставі закону, — сказала господиня.

Аомаме побачила, що обличчя старої жінки під час розмови набирало щораз сильнішого яскраво-червоного відтінку. Одночасно з цим враження від його звичної добродушності й витонченості слабшало й кудись зникало. Натомість на ньому проглядало щось більше, ніж простий гнів і ненависть, що, можливо, ховалося в найглибшому закутку її душі, як маленьке тверде безіменне зернятко. Однак стриманість в її голосі не змінилася.

— Звичайно, не можна розпоряджатися чужим людським життям лише з тієї практичної причини, щоб негайно отримати страховку й не витрачатися на шлюборозлучний процес. Нам доводиться переходити до дії лише тоді, коли зібрано й справедливо, суворо перевірено всі факти й зроблено висновок, що цього чоловіка, який не може жити, щоб, як паразит, не смоктати крові із слабого, не варто жаліти. Типа із розбещеною душею, невиліковного, нездатного до перевиховання, негідного далі жити на цьому світі.

Господиня замовкла і якийсь час дивилася на Аомаме поглядом, що ніби проникав крізь кам'яну стіну. А тоді так само спокійно додала: