Втрачений символ

— Але ж, Роберте, — мовила вона кволим голосом, що ледь чувся через виття турбіни. — Це добра новина, хіба ж ні? Якщо він хоче написати на своїй маківці Втрачене Слово перед тим, як принести в жертву Пітера, то це означає, що ми маємо певний час. Він не уб'є мого брата, поки не знайде це слово. А якщо його взагалі не існує...

Агенти всадовили Кетрін у крісло, а Ленґдон спробував зобразити на своєму обличчі вираз надії.

— На жаль, Пітер і досі думає, що ти стікаєш кров'ю і невдовзі помреш. І тому гадає, що єдиним способом твого порятунку є співпраця з тим психом... тому, можливо, він допоможе йому знайти те слово.

— Ну то й що? — наполягала вона. — Якщо його не існує...

— Кетрін! — Ленґдон впритул подивився на неї. — Якби я знав, що ти помираєш і якби хтось пообіцяв мені, що твій порятунок — у Втраченому Слові, я б знайшов цьому чоловікові слово — будь-яке слово, а потім би молив Бога, щоб він дотримався своєї обіцянки.

— Директоре Сато! — раптом гукнув агент із сусідньої кімнати. — Ідіть подивіться!

Сато квапливо вийшла з їдальні і побачила, що один з агентів спускається сходами зі спальні. У руках він тримав біляву перуку. «Що за чортівня?!»

— Чоловіча перука, — пояснив агент, подаючи начальниці знахідку. — Я знайшов її у туалетній кімнаті. Придивіться до неї уважно.

Білява перука виявилася набагато важчою, аніж очікувала Сато. Здавалося, шапочку перуки було відлито з якогось щільного матеріалу на кшталт желатину. Дивно, але з нижньої її частини стирчав дріт.

— Гелева батарейка, що набуває форми голови, — пояснив агент. — Вона живить волоконно-оптичну мікрокамеру, сховану у волоссі.

— Що?! — Сато помацала пальцями і справді знайшла малесенький об'єктив камери, непомітно захований серед білявих пасом. — Отже, це прихована камера?

— Відеокамера, — уточнив агент. — Накопичує зображення на цю маленьку твердотільну плату. — І він показав на маленький, як поштова марка, силіконовий квадратик, вмонтований у шапочку. — Можливо, камера вмикається, реагуючи на рух.

«Господи! — подумала Сато. — Так он як він примудрився це зробити!»

Цей мікроскопічний різновид «шпигунської камери у квітці на лацкані» відіграв основну роль в тій кризі, з якою зіштовхнулася директор відділу безпеки цієї ночі. Вона роздратовано поглянула на перуку, а потім віддала її агентові.

— Продовжуйте обшук помешкання, — наказала вона. — Мене цікавить кожна крихта інформації про цього типа, яку вам вдасться знайти. Ми знаємо, що він прихопив із собою ноутбук, і я хочу довідатися, як саме збирається він підключити його до зовнішнього світу за межами цього будинку. Подивіться, чи немає тут якихось інструкцій, кабелів та іншого причандалля, що зможе підказати нам, яке комп'ютерне «залізо» він має.

— Слухаю, пані. — Агент поквапився виконувати наказ.

«Час їхати». Сато почула, як тонко завищала турбіна гелікоптера, і поквапилася до їдальні, куди Сімкінс завів Беламі, а тепер витягував з нього інформацію про будівлю, до якої, як вони вважали, вирушив їхній об'єкт.

Храмовий дім.

— Парадні двері запечатані зсередини, — розповідав Беламі, загорнутий у теплоізоляційну ковдру з фольги, бо й досі помітно тремтів після тривалого чекання на холоді на майдані Франкліна. — Єдиний вхід до будівлі через задні двері. На них замок з пін-кодом, відомим лише братам-масонам.

— А який конкретно там код? — вимогливо спитав Сімкінс, роблячи швидкі нотатки.

Беламі сів, бо надто ослаб, щоб стояти. Вицокуючи зубами, він назвав напам'ять вхідний код і додав:

— Адреса — Шістнадцята вулиця, сімнадцять-тридцять три, але вам знадобляться під'їзна дорога та стоянка, а до них не так просто добратися, тому...

— Я достеменно знаю, де це, — перервав його Ленґдон. — Я проведу вас, коли ми туди дістанемося.

Сімкінс похитав головою.

— Ви не поїдете, професоре. Це військова...

— Чорта з два я не поїду! — вишкірився Ленґдон. — Там Пітер! А ця будівля — справжній лабіринт! Без проводиря у вас піде не менше десяти хвилин, щоб знайти Храмову залу!

— Він має рацію, — зауважив Беламі. — Це й справді лабіринт. Там є ліфт, але він старий та шумний, і до того ж відкривається просто посеред Храмової зали. Якщо ви хочете проникнути в приміщення непомітно, вам доведеться йти сходами пішки.

— Ви можете взагалі не знайти туди дороги, — попередив Ленґдон. — Від того заднього входу вам доведеться пройти через залу регалій, залу слави, потім — через середній сходовий майданчик, атріум, парадні сходи...