Втрачений символ

Цей підпільний «коледж» швидко став мозковим центром найосвіченіших інтелектуалів світу: Ісака Ньютона, Френсіса Бекона, Роберта Бойля і навіть Бенджаміна Франкліна. Сучасний список «наукових працівників» цього коледжу був не менш вражаючим: Ейнштейн, Хокінґ, Бор і Цельсій. Завдяки відкриттям, що їх зробили ці великі уми, людство здійснило гігантський стрибок у своєму розумінні світу, і цей прогрес, на думку декотрих, став результатом того, що ці вчені мали доступ до древньої мудрості, яка крилася в Невидимому коледжі. Ленґдон мав сумніви щодо правдивості цієї історії, хоча, безперечно, всередині того «коледжу» і справді відбувалося багато містичного та загадкового.

Відкриття таємних паперів Ісака Ньютона 1936 року приголомшило світ: виявилося, що Ньютон плекав всепоглинальну пристрасть до алхімії та містичної мудрості. У його приватних паперах знайшли рукописний лист Робертові Бойлю, в якому він закликав останнього зберігати «абсолютну мовчанку» стосовно того містичного знання, яке стало їхнім надбанням. «Ним не можна ні з ким ділитися, — писав Ньютон, — інакше це завдасть світові величезної шкоди».

Знавці й досі сперечаються про значення цього дивного застереження.

— Професоре, — несподівано озвалася Сато, відірвавши погляд від свого «Блекбері». — Хоча ви й заперечуєте, що знаєте, чому сьогодні сюди приїхали, та, може, все-таки поясните мені, що означає перстень Пітера Соломона?

— Спробую, — відгукнувся Ленґдон, намагаючись зосередитися.

Вона видобула з кишені мішечок для речових доказів і подала його професорові.

— Розкажіть мені, що означають зображені на ньому символи.

Йдучи безлюдним коридором, Ленґдон уважно придивився до знайомого персня. На ньому було зображення двоголового фенікса, який тримав гасло «ORDO АВ СНАО», а на його грудях виднілося число 33.

— Двоголовий фенікс із числом тридцять три є емблемою найвищого масонського ступеня. — У принципі, цей престижний ступінь існував виключно у шотландському статуті. Однак статути та ступені масонства мали складну ієрархію, і зараз у розмові з Сато Ленґдон не мав бажання заглиблюватися у неї. — Загалом, тридцять третій ступінь — це почесне елітне звання, зарезервоване для невеликої групи заслужених масонів. Решту ступенів можна отримати після успішного завершення попереднього ступеня. Але набуття тридцять третього ступеня суворо контролюється. Він дається тільки за запрошенням.

— Отже, ви знали, що Пітер Соломон є членом цього закритого елітного кола?

— Звісно. Членство у ньому навряд чи є секретом.

— І він — їхній найвищий посадовець?

— На поточний момент — так. Пітер очолює верховну раду тридцять третього ступеня, яка є керівним органом шотландського статуту в Америці. — Ленґдонові завжди подобалося бувати в їхній штаб-квартирі — Храмовому домі. Цей класичний шедевр із прикрасами-символами не поступався шотландській каплиці Рослій.

— Професоре, а чи помітили ви гравірування на персні? Там йдеться: «Все відкривається на тридцять третьому ступені».

Ленґдон кивнув.

— Це звична тема масонських легенд.

— Наскільки я розумію, це означає, що коли масона допускають до найвищого тридцять третього ступеня, то йому відкривають щось особливе?

— Згідно з легендами — так, а насправді, мабуть, ні. Прихильники змовницьких теорій завжди припускали, що невеличкій обраній групі на найвищому щаблі масонської ієрархії дійсно ввіряється якийсь містичний секрет. Однак я підозрюю, що істина є менш ефектною.

Пітер Соломон часто начебто жартома натякав на існування безцінного масонського секрету, але Ленґдонові завжди здавалося, що то були лишень пустотливі спроби заманити його до братства. Однак сьогоднішні події показали, що стало не до жартів, не було нічого пустотливого і в тому тоні, яким Пітер колись наполегливо просив Ленґдона сховати той запечатаний пакуночок, який зараз лежав у його сумці.

З виразом безнадії на обличчі Ленґдон похмуро глянув на мішечок із перснем.

— Директоре, — спитав він. — А ви не проти, якщо він побуде у мене?

— Навіщо? — здивовано спитала Сато, змірявши його поглядом.

— Цей перстень дуже дорогий для Пітера, і мені хотілося б сьогодні повернути йому цю річ.

На обличчі Сато з'явився скептичний вираз.

— Сподіватимемося, що ви отримаєте таку можливість.

— Дякую, — сказав Ленґдон і поклав перстень до кишені.