Все ясно

Мені так не хочеться закінчувати цей лист. Це ж все одно, шо ми би з тобою поговорили. Сподіваюся, шо ти будеш задоволений моєю третьою частиною, і, як завжди, прошу твоєї милості. Я намагався писати чесно й гарно, за твоїми інструкціями.

Ага, так. Є ше один момент. Семмі Дейвіса Молодшого-Молодшого з нашої історії я викинути не можу, хоча ти і просиш її вирізати. Ти пишеш, шо без неї історія буде більш рафінірованою, і я знаю, шо «рафініровании» означає «очищений», «відполірований» чи «добряче вичищений», але я скажу тобі, шо Семмі Дейвіс Молодший-Молодший — це персонаж дуже навіть повчальний, вона розігріває читацький апетит і запалює нас пристрастю. Давай подивимося, як вона буде еволюціонувати, а потім подумаємо, шо з нею зробити.

Зі щирим серцем, Олександр

У сторону Луцька

Семмі Дейвіс Молодший-Молодший перестав гризти свій хвіст і намагався лизнути окуляри героя, а вони, я вам скажу, справді вимагали фундаментальної чистки. Я пишу, шо псина тільки намагалася лизнути, бо герой весь цей час був поза соціумом, він ухилявся і скручувався в пружину на сидінні, і лише час від часу казав: «Перепрошую, чи не могли б ви забрати від мене свого пса. Будь ласка, я зовсім не люблю собак». — «Та вона ж тільки заграє з вами, — відповів я в той момент, коли псина скочила йому на груди й ляпнула героя своїми задніми лапами, — так вона дає сигнал, шо любить вас. «Ну, будь ласка, — сказав він знов, коли псина сіла йому на обличчя, — мені вона справді не подобається. Що це за ігри?! Вона розіб'є мої окуляри!»

Мушу сказати, шо Семмі Дейвіс Молодший-Молодший — це дуже активна псина, яка інтенсивно соціалізується зі всіма нашими новими друзями, але такого, шо було тоді, я ше ніколи не бачив. Я зрозумів, шо вона просто закохалася у героя. «Ви користуєтеся одеколоном?» — запитав я. «Що?» — «Ви користуєтеся одеколоном?» Він зробив круговий маневр тілом, шоб ухилитися від приставань Семмі Дейвіса Молодшого-Молодшого. «Хіба трошки», — сказав герой, активно захищаючи долонями зад своєї голови від приставучої псини. «Вона любить одеколон. Він її сексуально надихає». — «О, Ісусе!» — «От вона й намагається зайнятися з вами сексом. Добрий знак. Дає зрозуміти, шо вона вас не вкусить». — «Рятуйте!» — надривався герой, бо в той момент псина вже розвернулася у позу 69. Увесь цей час Дєд потрохи відходив від відпочинку. «Він її не любить», — сказав я Дєду. «Так полюбить», — відповів старий і обірвав діалог. «Ей, Семмі Дейвіс Молодший-Молодший, — гаркнув я, — Сідєть!» І знаєте шо? Вона дійсно сіла. Прямо на героя. В позі 69. «Семмі Дейвіс Молодший-Молодший! Ану пішла на своє заднє місце! Злізай з героя!» — я подумав, шо вона мене розуміє, бо псина дійсно зіскочила з героя і прилипла до вікна на другому боці машини. Можливо, шо вона вже злизала з героя весь одеколон і сексуально він її вже не цікавив, а тільки просто як друг… «Перепрошую, ви не чуєте, як смердить?» — спитав герой, намагаючись позбутися вологості на шиї. «Нє-а», — моментально збрехав я. «Тут щось надзвичайно смердить. Так, начеб-то хтось здох у цій машині. Що ж це може бути?!» — «Поняття не маю», — відповів я, хоча підозрював, шо це може смердіти.

Ніхто не здивувався, шо ми загубили дорогу на половині шляху між львівським залізничним вокзалом і виїздом на Луцьк. «Ненавижу Львів», — сказав Дєд, обертаючись до героя. «Перепрошую, що він сказав?» — спитав герой. «Він сказав, шо вже скоро», — знову відверто збрехав я. «Вже скоро що?» — наполягав герой. Я обернувся до Дєда: «Можеш на мене рипіти, але не чіпай єврея». Дєд сказав: «Я буду говорити йому всьо, шо захочу, бо він все одно не пойме». Я повернув голову, шоб герою було зручніше: «Він сказав, шо вже скоро ми виїдемо на магістраль до Луцька». — «А звідти? — поцікавився герой. — Звідти ще далеко до Луцька?» Після цього питання він обережно повернув голову, але Семмі Дейвіс Молодший-Молодший так і сидів, втупившись у вікно. (Я вам скажу, шо то була добра сука, бо вона ж дивилася у своє вікно, хоча в машині чи ти сука, чи не сука, а можеш все робити тільки на своїй стороні. Та й пу-кала вона зовсім небагато.) «Скажи йому, шоб заткнувся, — сказав Дєд, — я не можу вести машину, коли хтось збирається теревені розводити». — «Наш шофер каже, шо в Луцьку багато гарних будинків», — бовкнув я герою. «Нам дали багато бабок, — нагадав я Дєду, — і тому він може балакати». — «Мені ніхто бабок не давав», — буркнув Дєд. «І мені теж, — сказав я, — але комусь вони вже заплатили». — «Прошу?» — «Він говорить, шо звідси до Луцька дві години їзди. А там ми знайдемо ужасний готель, шоб переночувати. «Що ви маєте на увазі, коли кажете „ужасний"?» — «Ш-шо?» — «Я… кажу… що… значить… що… готель… буде… ужасний?» — «Скажи йому, хай заткнеться». — «Дєд каже, шоб ви дивилися у вікно, якщо хочете шось побачити». — «Але що ж то за такий ужас-ний готель?» — «Та забудьте, шо я це сказав». — «Я ненавижу Львів! Я ненавижу Луцьк! Я нена-вижу єврея на задньому сидінні машини, яку я тоже ненавижу!» — «Здається, ви не надто упевнені в маршруті». — «Я сліпий, мені давно вже пора на пенсію». — «Та про що ж ви там говорите? І що це за довбаний запах?» — «Ш-шо?» — «Скажи, хай він заткнеться, бо я зараз викину вас на дорогу». — «Про… що… викажете?» — «Або єврей закриє рот, або я зараз всіх нас покалічу!» — «Ми говоримо, шо наш автопробіг буде трохи довшим, ніж ми думали».