Гаррі Поттер і напівкровний принц

- Як це не до того? Ти що, не хочеш навчитися являтись? - недовірливо перепитав Рон.

- Це мене особливо не турбує. Мені краще б літати, - відповів Гаррі, позираючи через плече в пошуках Мелфоя.

Щойно вони вийшли у вестибюль, він пришвидшив кроки. - Слухай, поквапся, мені ще треба дещо зробити…

Спантеличений Рон побіг за Гаррі до ґрифіндорської вежі. їх трохи затримав Півз. який заклинив чимось двері на п'ятому поверсі й нікого не пропускав, якщо той не підпалить собі штани. Тож Гаррі з Роном розвернулися й побігли відомим їм надійним і коротшим шляхом. Хвилин за п'ять вони вже залазили в отвір за портретом.

- То ти поясниш мені, що ми робимо? - спитав захеканий Рон.

- Сюди, - відповів Гаррі і через усю вітальню покрокував до дверей, за якими були сходи до хлопчачих спалень.

Їхня спальня, як і сподівався Гаррі, була порожня. Він відкрив свою валізу й почав у ній нишпорити, а Рон нетерпляче за ним стежив.

- Гаррі…

- Мелфой використовує Креба й Ґойла як шпигунів. Він щойно сварився з Кребом. Я хочу знати… ага.

Гаррі знайшов його, цей акуратно складений квадратик на перший погляд чистого пергаменту, розгладив, а тоді легенько вдарив кінчиком чарівної палички.

- Урочисто присягаю не затівати нічого доброго… як і Мелфой, між іншим.

На поверхні пергаменту відразу з'явилася Карта Мародера. Це був детальний план кожнісінького поверху замку, на якому рухалися крихітні чорні цяточки з написами, що позначали всіх мешканців замку.

- Допоможи мені знайти Мелфоя, - наполегливо попросив Гаррі.

Він розклав карту на ліжку, вони з Роном нахилилися над нею й почали шукати.

- Ось!-показав Рон за одну-дві хвилини.-Він у слизеринській вітальні, дивись… там Паркінсон, Забіні, Креб і Ґойл…

Гаррі був розчарований, але рішучості не втрачав.

- Тепер не зводитиму з нього очей, - твердо заявив він. - І як побачу, що він десь зачаївся, а Креб і Ґойл стоять на сторожі, - зразу накину плаща-невидимку й довідаюся, що він там ро…

Гаррі замовк, бо до спальні увійшов Невіл, від якого тхнуло смаленою тканиною, й почав нишпорити у своїй валізі у пошуках нових штанів.

Попри всю свою рішучість упіймати Мелфоя на гарячому, Гаррі наступні кілька тижнів не міг похвалитися жодними успіхами. Хоч він постійно пильнував за його переміщенням на карті, інколи для цього зайвий раз на перервах відвідуючи туалет, та ні разу так і не помітив Мелфоя в якомусь підозрілому місці. Зате звернув увагу, що Креб і Ґойл частіше, ніж звичайно, блукали по замку самі, часом надовго зупиняючись у безлюдних коридорах, але тоді Мелфоя не тільки не було поруч з ними, його взагалі не можна було розшукати на карті. Це було найзагадковіше. Гаррі навіть думав, чи не зникає Мелфой з території школи. Але як він міг таке робити, враховуючи небувалі заходи безпеки, вжиті в замку? Отож Гаррі припускав, що губить Мелфоя серед сотень інших чорних цяточок, які снують по карті. А те, що Мелфой, Креб і Ґойл починали ходити кожен своїм шляхом, тоді як раніше ця трійця була нерозлучна, то з віком таке буває-Рон і Герміона живий доказ цього, сумно міркував Гаррі.

Хоч лютий невдовзі мав змінитися березнем, погода змін не зазнала, тільки до вологості тепер додався ще й вітер. Загальне обурення учнів викликало повідомлення на дошках оголошень у всіх вітальнях, що наступні відвідини Гоґсміда скасовуються.

Рон був розлючений.

- Це ж мій день народження! - вигукнув він. - Я так чекав!

- А що тут дивного? - стенув плечима Гаррі. - Після того, що сталося з Кеті.

Вона й досі не повернулася з лікарні Святого Мунґа. Ба більше, в «Щоденному віщуні» повідомляли про нові зникнення людей, серед яких виявилися й родичі деяких гоґвортських учнів.

- Тепер мені тільки й лишається, що те дурне явлення! - роздратовано бурчав Рон. - Чудовий дарунок на день народження…

Минуло вже три уроки явлення, але без особливих зрушень, якщо не вважати за зрушення те, що ще кілька учнів розщепилося. Зростало роздратування й нелюбов до Вілкі Твайкроса з його трьома «М», що надихнули учнів вигадувати йому численні образливі прізвиська, найчемніші з яких були «макака» і «мішком прибитий».

- З днем народження, Роне, - привітав Гаррі друга першого березня. Їх розбудили Шеймус і Дін, які галасливо вирушали на сніданок. - Лови дарунок.

Він кинув пакунок з гостинцем на Ронове ліжко, де вже лежала невеличка купка інших дарунків. Гаррі вирішив, що їх уночі принесли ельфи-домовики.