Гаррі Поттер і напівкровний принц

- Дуже добре. - пробурмотів Дамблдор. -Отже, смертежери проникли від «Борджина й Беркса» в школу, щоб тобі допомогти… розумний план, дуже розумний план… і, як ти вже казав, просто в мене під носом…

- Так, - підтвердив Мелфой, який, як це не дивно, ніби набрався відваги й спокою завдяки Дамблдоровій похвалі. - Саме так!

- Але бувало й таке, - вів далі Дамблдор. - Коли ти не був певний, чи зумієш відремонтувати ту шафу, правда? І тоді ти вдавався до таких грубих і непродуманих дій, як посилання мені заклятого намиста, яке в результаті потрапило в інші руки… або отруєння медівки, хоча ймовірність, що саме я її вип'ю, була просто мізерна…

- Але ж ви так і не зрозуміли, хто це все робив! - глузливо вишкірився Мелфой, тоді як Дамблдор трохи сповз по стіні, не маючи, мабуть, сили триматися на ногах, а Гаррі німо й марно намагався визволитися від закляття, що його спаралізувало.

- Та ні, чесно кажучи, збагнув,-заперечив Дамблдор. - Я не сумнівався, що це був ти.

- Чого ж ви тоді мене не зупинили? - запитав Мелфой.

- Я, Драко, намагався. Професор Снейп пильнував за тобою, виконуючи мої накази…

- Він не виконував ваші накази, він пообіцяв моїй матері…

- Авжеж, Драко, він тобі це казав, але…

- Він подвійний агент, старий дурню, він не працював на вас - карочє, вам тільки так здавалося!

- У цьому наші погляди, Драко, мабуть, розходяться. Так сталося, що я довіряю професорові Снейпу…

- Ну, то ви вже втрачаєте нюх! - вишкірив зуби Мелфой. - Снейп постійно пропонував мені свою допомогу… карочє, хотів привласнити собі всю славу… хотів підключитися до дій… «Що ти робиш? Нащо ти підкинув намисто, це було безглуздо, все могло б зірватися…»Але я йому не сказав, що робив у кімнаті на вимогу. Карочє, завтра він прокинеться, а все вже буде закінчено, і він більше не буде улюбленцем Темного Лорда, він буде ніхто порівняно зі мною! Нуль!

- Це дуже добре, - лагідно сказав Дамблдор. - Нам усім подобається, коли належно оцінюють нашу важку працю… але ти однак не зміг би обійтися без спільника… хтось мусив бути в Гоґсміді, щоб підкинути Кеті те… те… ага-а-а…

Дамблдор знову заплющив очі й клюнув носом, ніби задрімав.

- …авжеж… Розмерта. Давно вона заклята «Імперіусом»? -Нарешті врубалися?-насмішкувато спитав Мелфой. Знизу знову долинув крик, тепер голосніший. Мелфой нервово озирнувся, а тоді знову глянув на Дамблдора, що провадив далі:

- Отже, бідолашну Розмерту присилували прокрастися у власний туалет і передати намисто будь-якій гоґвортській учениці, що зайде туди сама? А отруєна медівка… Природно, Розмерта отруїла її ще перед тим, як відіслала пляшку Слизорогові, думаючи, що то різдвяний гостинець для мене… Дуже майстерно… дуже майстерно… бідолаха містер Філч не додумався перевірити Розмертину пляшку… А скажи, як ти підтримував з Розмертою зв'язок? Я думав, що ми контролюємо всі засоби зв'язку в школі й поза нею.

- Зачакловані монети, - пояснив Мелфой, ніби його хтось примушував говорити, хоч та його рука, що тримала чарівну паличку, страшенно тремтіла. - У мене була одна, а в неї інша, і я міг відсилати їй вістки…

- Чи ж це не той самий таємний засіб спілкування, що ним користувалася торік група з назвою «Дамблдорова Армія»? - поцікавився Дамблдор. Його голос був легкий і безтурботний, але Гаррі помітив, що він ще на кілька сантиметрів сповз по стіні вниз.

- Так, цю ідейку я позичив у них, - зізнався, криво посміхаючись, Мелфой. - А ідею з отруєнням меду я взяв у тієї бруднокровки Ґрейнджер, карочє, я почув, як вона тринділа в бібліотеці, що Філч не розпізнає настійок…

- Прошу не вживати у моїй присутності таких образливих слів, - сказав Дамблдор.

Мелфой хрипко розреготався.

- Вас, тіпа, ще турбує, чи я казатиму «бруднокровка», коли я вас ось-ось уб'ю?

- Так, мене це турбує, - сказав Дамблдор, а Гаррі помітив, як він намагається втриматися на ногах, що почали вже роз'їжджатися. - А щодо твого наміру мене вбити, то ти, Драко, мав для цього вже кілька довжелезних хвилин. Ми тут зовсім самі. Я беззахисний, як ти не міг і мріяти, а ти й досі так нічого й не вчинив…

Мелфоєві губи скривилися, наче він покуштував чогось дуже гіркого.

- Тепер про цю ніч, - вів далі Дамблдор, - я трохи здивований, як усе це сталося… ти знав, що мене не буде в школі?… Ну, звісно, - відповів він сам собі, - Розмерта бачила, що я кудись подався, й дала тобі знати за допомогою тих дотепних монет…

- Саме так, - підтвердив Мелфой. - Але вона сказала, що ви пішли, тіпа, перехилити чарочку, а тоді повернетесь…