90  

Усікава зайшов до пристанційної фотомайстерні й проявив дві фотоплівки. Потім у їдальні замовив гречану локшину з рибою, засмаженою в тісті. Він давно вже не мав у роті теплої страви. Локшину з рибою з'їв з великим апетитом і до останньої краплі випив юшку. Впоравшись з їжею, відчув у тілі стільки тепла, що аж спітнів. Знову нап'явши на голову в'язану шапку й обмотавши шию шарфом, Усікава пішки вернувся у квартиру. А тоді, покурюючи сигарету, розклав на підлозі роздруковані фотографії. Порівняв між собою людей, що увечері повернулися додому, з тими, що вранці вийшли з дому, і фото з подібними обличчями складав докупи парами. Щоб легко запам'ятати, кожній парі давав відповідне ім'я, яке записував на фотографії фломастером.

Коли вранці всі поїхали на роботу, на вході до будинку майже не було видно його мешканців. Хлопець, схожий на студента, із сумкою через плече квапливо вийшов з дому о десятій ранку. Вийшли також старий чоловік років сімдесяти й жінка років двадцяти п'яти, але вони обоє повернулися назад з пакетами продуктів, куплених у супермаркеті. Усікава сфотографував і їх. Перед полуднем прибув листоноша й порозкладав кореспонденцію у поштових скриньках на вході до будинку. Приїхав кур'єр з картонною коробкою в руках, зайшов у будинок і за п'ять хвилин вийшов з порожніми руками надвір.

Щогодини Усікава відходив від фотоапарата й протягом п'яти хвилин робив розминку м'язів. Спостереження переривалося, але, звичайно, уникнути цього самому було неможливо. Важливіше завдання полягало в тому, щоб не перевтомитися. Тривале перебування в одній позі ослаблювало м'язи, і в разі чого годі було швидко реагувати. Усікава, вміло ворушачи на підлозі своїм незграбним тілом, наче Дзамудза, [16]що став комашкою, як тільки міг, розминав свої м'язи.

Щоб не знудитися, він слухав навушниками радіо на середніх хвилях, створене для передачі ранкових програм, розрахованих на домогосподарок і старих людей. Учасники передачі сипали заяложеними жартами, вибухали беззмістовним сміхом, висловлювали дурні, банальні думки, знайомили з музикою, від якої хотілося затулити вуха. А також голосно рекламували товари, які нікому не потрібні. Принаймні так здавалося Усікаві. Та все одно йому хотілося слухати людську балаканину. Бо випробовував на ній свою витривалість. І чого це люди виробляють таку недолугу програму й за допомогою електромагнітних хвиль поширюють по країні?

А хіба він сам, Усікава, бере участь в особливо благородній, продуктивній праці? Сидить у дешевій квартирі й, заховавшись за шторами, крадькома фотографує людей. Хіба має право звисока критикувати чужі дії?

Не лише тепер, але й раніше траплялося щось подібне, коли працював адвокатом. Він не пригадує, щоб робив щось корисне для суспільства. Найпершими його постійними клієнтами були великі й малі лихварі, пов'язані з гангстерськими шайками. Усікава обдумував плани, як вони могли б найефективніше вкласти кудись свої зароблені гроші. Одним словом, допомагав пристойно їх відмивати. Мав причетність і до насильного виселення мешканців певних будинків, щоб звільнити територію й перепродати її будівельникам багатоквартирних будинків. Це приносило їм велику суму грошей. Він славився також як адвокат людей, звинувачених в униканні від сплати податків. Більшість клієнтів вважала звичайних адвокатів нерішучими й підозрілими. А от Усікава, коли до нього зверталися (звісно, за відповідну плату), ніколи не вагався й успішно виявляв свої здібності, досягаючи певних результатів. Тому на нестачу роботи не скаржився. Стосунки з сектою «Сакіґаке» встановилися в той час. Він особисто чомусь сподобався лідерові.

Якби Усікава працював так, як пересічні адвокати, то, мабуть, не заробив би на прожиток. Хоча невдовзі після закінчення університету він склав державні іспити й дістав кваліфікацію адвоката, але не мав зв'язків і надійного заступника. А через свою зовнішність не став членом впливової адвокатської контори. Якби ж він навіть відкрив власне бюро, то, діючи звичним способом, майже не мав би клієнтів. У світі мало людей, які винаймали б за високу плату адвоката з таким незвичним виглядом, як Усікава. Напевне, під впливом телевізійних п'єс, присвячених судовим справам, звичайні люди вважають, що здібний адвокат має інтелектуальне, з правильними рисами, обличчя.

Тому цілком природним чином дійшло до того, що Усікава зв'язався із сумнівним світом. Люди цього світу зовсім не звертали уваги на його зовнішність. Скоріше навпаки — саме це стало головною причиною, чому йому довіряли і вважали своїм. Бо вони й Усікава опинилися у становищі, коли нормальний світ їх не приймав. Вони цінували його кмітливість, високі практичні здібності й небалакучість, а тому доручали таємну роботу з великими грошовими оборудками й щедро оплачували її успішне завершення. Усікава швидко набрався потрібного вміння і навчився ухилятися від правосуддя у випадках, дуже близьких до порушення закону. Він мав добру інтуїцію і був обережним. Але одного разу, коли, здається, лихий його попутав, Усікава необачно, з жадібності, вихопився наперед і переступив через делікатну лінію. І хоча якось уникнув кримінального переслідування, його таки виключили з Токійської асоціації адвокатів. Усікава вимкнув радіо й закурив сигарету «Seven Stars». Вдихав її дим глибоко в легені й повільно видихав. Порожню бляшанку з-під консервованих персиків використав як попільничку. «Якщо я так і далі житиму, то, напевне, й смерть моя буде негідною, — міркував він. — Невдовзі спіткнусь і впаду десь сам-один у темну яму. Навряд чи хтось помітив би, якби мене ось зараз не стало. Навіть якби я зойкав, то мого голосу ніхто б не почув. І все-таки нічого не залишається, як жити до самої смерті по-своєму. Бо хоча такий спосіб життя й не заслуговує на похвалу, іншого в мене нема». Здібностями в цьомуУсікава не поступався майже нікому на світі.

  90  
Предыдущая страница Следующая страница
×
×