1q84. книга ІІІ

На думку Усікави, в усій цій історії Тенґо був лише сліпим знаряддям. На прохання редактора він переписав «Повітряну личинку», подану на конкурс молодого автора, так, що вона була логічною й легко читалася. Свою роботу він виконав справно, але його роль виявилася суто допоміжною. Усікава й досі не розумів, чому вони так цікавляться Тенґо. Та він був лише підсобним солдатом, який слухняно виконує наказ.

Однак його порівняно щедру пропозицію, створену з великими розумовими зусиллями, Тенґо з ходу відкинув і план встановити з ним зв'язок на цьому провалився. І поки він думав, що ще можна запропонувати, лідер, батько Еріко Фукади, помер. Після того нічого не змінилося.

Усікава не мав уявлення про те, в якому напрямі діє секта й що хоче. Не знав також, хто стане керувати нею після смерті лідера. У всякому разі, вони намагаються знайти Аомаме, з'ясувати причину вбивства лідера й обставини, які призвели до цього. Можливо, для того, щоб когось суворо покарати й помститися. Тому, видно, вирішили не звертатися до правосуддя.

Як вони ставляться до Еріко Фукади? Що зараз думають про «Повітряну личинку»?

Вона все ще залишається для них загрозою?

Не сповільнюючи ходи й не озираючись назад, Еріко Фукада йшла прямо кудись, немов голуб, що повертається до свого гнізда. Незабаром стало ясно, що це «кудись» — супермаркет середнього масштабу «Марусьо». Фукаері з кошичком у руці переходила з одного ряду товарів до іншого й вибирала свіжі продукти. Купуючи салат, брала його в руки і з усіх боків уважно оглядала. «Це забере багато часу», — подумав Усікава. А тому вирішив покинути супермаркет і, перейшовши на автобусну зупинку по той бік вулиці, стежити за входом, вдаючи, що чекає автобуса.

Та хоч скільки він чекав, дівчина не виходила. Усікава занепокоївся. Можливо, вона вийшла через інші двері. Та наскільки він знав, цей супермаркет мав тільки один вихід — на вулицю. Мабуть, вона лише загаялася біля покупок. Усікава уявив собі її серйозний, якийсь неглибокий погляд, зосереджений на взятому в руки салаті. Тому вирішив терпляче чекати. Тричі прибував і відбував автобус. І тільки Усікава залишався на зупинці. Він шкодував, що не взяв із собою газети, розгорнувши яку міг би прикрити обличчя. Для стеження за кимось газета або журнал — найнеобхідніша річ. Та нема ради. Бо вибігав з дому з шаленим поспіхом.

Коли нарешті Фукаері вийшла з супермаркету, стрілки годинника показували тридцять п'ять хвилин на четверту. Дівчина пішла квапливо туди, звідки прийшла, не звертаючи уваги на автобусну зупинку, де стояв Усікава. Трохи почекавши, він подався слідом за нею. Два пакети з продуктами, видно, були досить важкими, але дівчина, обхопивши їх руками, простувала вулицею легко, як водомір поверхнею калюжі.

«Дивна дівчина, — знову подумав Усікава, стежачи за нею ззаду. — Схожа на рідкісного заморського метелика. На нього можна тільки дивитися. Але не торкатися. Бо тоді він утратить природну жвавість і яскравість. І сон про заморську країну розвіється».

Усікава подумки швидко роздумував, чи варто повідомити людей «Сакіґаке» про місце перебування Фукаері. Зважитися на це було важко. Якщо він зараз видасть Фукаері, то, можливо, заробить кілька позитивних, а не негативних балів. Зможе показати секті, що активно діє й досяг певних результатів. Та поки він зосередиться на Фукаері, то, можливо, втратить шанс відшукати Аомаме, що було його головною метою. І таким чином усе зведеться нанівець. Що робити? Засунувши руки в кишені куртки й обгорнувши шию шарфом до самого носа, він ішов вслід за Фукаері на більшій, ніж перед тим, відстані.

«Можливо, я пішов услід за дівчиною просто тому, що хотів споглядати її постать», — раптом подумав Усікава. Дивлячись, як вона йде вулицею з двома пакетами продуктів, він відчув, що у нього защеміло в грудях. Як людина, що, затиснута між двома стінами, не може ворухнутися, він не був годен ні рухатися вперед, ні відстати. Легені стали функціонувати нерегулярно — йому здалося, ніби він страшно задихається, потрапивши під пориви теплого вітру. Такого дивного відчуття він ніколи не зазнавав.

«Принаймні зараз я відчеплюся від цієї дівчини, — вирішив Усікава. — Згідно з початковим планом зосереджуся лише на Аомаме. Вона — вбивця. Незалежно від причини цього вбивства, вона заслуговує на покарання. — Він був готовий без жалю передати її секті „Сакіґаке“. — А от ця дівчина — ніжна мовчазна істота, що живе в глибині лісу. В неї крила майже прозорі, як тінь душі. Дивитимусь на неї здалека».