Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

І тут він аж зойкнув, коли пригадав…

— Цей плащ був у Дамблдора тієї ночі, коли загинули мої батьки!

Його голос затремтів, і Гаррі відчув, як кров ударила в лице, та його це не обходило.

— Моя мама сказала Сіріусові, що Дамблдор позичив плаща! То он навіщо! Він хотів його обстежити, бо думав, що це третя реліквія! Іґнотус Певерел похований у Ґодри— ковій Долині… — Гаррі, немов сліпий, ходив по колу в наметі; він відчував, як перед ним відкриваються нові горизонти істини. — Він мій предок! Я походжу від молодшого брата! Усе збігається!

Він відчував, що у своїй вірі в реліквії озброєний тепер упевненістю, немовби сама думка про оволодіння ними надавала йому захист. Повернувся до друзів, охоплений радістю.

— Гаррі, — знову сказала Герміона, проте він не почув, бо розв'язував тремтячими пальцями капшучок, що висів у нього на шиї.

— Прочитай, — він упхнув їй у руку маминого листа. — Прочитай! Плащ був у Дамблдора, Герміоно! Для чого ще він

би його брав? Йому плащ не був потрібен, бо він умів вичак—лувати таке потужне закляття "Розілюзнення", що ставав невидимий без плаща!

Щось упало на підлогу й закотилося, виблискуючи, під крісло. Це, виймаючи листа, він випадково витяг з капшучка снича. Нахилився по нього, і тут щойно виявлене джерельце неймовірних прозрінь наділило його новим дарунком. Здивування й шок вибухнули в ньому так потужно, що він аж закричав.

— ВІН ТУТ! Він залишив мені перстень… він у сничі! —Ти… ти так думаєш?

Він не зрозумів, чого Рон такий приголомшений. Це ж було так очевидно, так безсумнівно для Гаррі: все збігалося, все… його плащ був третьою реліквією, а коли він з'ясує, як відкрити снича, то матиме й другу, і йому тільки залишиться знайти першу реліквію, тобто бузинову паличку, а тоді…

Та тут наче завіса впала перед залитою світлом сценою — усе його хвилювання, усі надії й радість миттю згасли, й він опинився сам у суцільній темряві, наче хтось зламав прекрасні чари.

— То он на що він полює.

Зміна його голосу ще більше налякала Рона та Герміону.

— Відомо—Хто шукає бузинову паличку.

Він відвернувся від їхніх напружених і недовірливих облич. Знав, що це правда. Тут теж усе збігалося. Волдеморт не шукав для себе нової чарівної палички. Він шукав стару, власне кажучи, найстарішу паличку. Забувши про Рона й Герміону, Гаррі підійшов до виходу з намету й замислено задивився в ніч…

Волдеморт виріс у маґлівському сиротинці. В дитинстві ніхто не міг розповідати йому "Казок барда Бідла", як ніхто не розповідав їх і Гаррі. Мало хто з чаклунів вірив у Смертельні реліквії. Чи міг Волдеморт якось про них дізнатися?

Гаррі вдивлявся в темряву… якби Волдеморт знав про Смертельні реліквії, він би неодмінно їх шукав, зробив би все, щоб ними заволодіти, бо ж ці три предмети робили

власника володарем Смерті. Але якби він знав про Смертельні реліквії, то йому б тоді не були потрібні горокракси. Невже той простий факт, що він узяв реліквію і перетворив її на горокракс, не свідчив, що він не знає про цю останню видатну чаклунську таємницю?

А це означало, що Волдеморт шукав бузинову паличку, не усвідомлюючи всієї її могуті, не розуміючи, що вона — одна з трьох реліквій… та ще й така реліквія, якої не втаїш, про існування якої було відомо майже все… "кривавий слід бузинової палички тягнеться крізь усі сторінки чаклунської історії…"

Гаррі дивився на захмарене небо. По білому обличчю місяця постійно пропливали срібні та сірі пасма хмаринок. Від усіх цих дивовижних прозрінь аж у голові паморочилося.

Він знову зайшов у намет. Здивовано побачив, що Рон і Герміона стоять на тих самих місцях. Герміона тримала в руках листа Лілі, Ронове обличчя було стурбоване. Невже вони не зрозуміли, як багато змінилося за ці кілька хвилин?

— Отак—от, — сказав Гаррі, намагаючись передати їм хоч крихту своєї дивовижної осяйної впевненості. —Тепер усе ясно. Смертельні реліквії існують насправді, і я вже маю одну з них… а можливо, й дві…

Він підняв угору снича.

— …а Відомо—Хто вишукує третю, хоч і не знає… він думає, що це просто дуже могутня чарівна паличка…

— Гаррі, — Герміона підійшла до нього, щоб віддати маминого листа, — вибач, але я думаю, що ти дуже помиля єшся.

— Та хіба ти не бачиш? Усе збігається…

— Ні, не збігається, — заперечила вона. — Не збігається, Гаррі, ти просто захопився. Будь ласка, —* додала вона, — будь ласка, подумай і дай мені відповідь на таке: якби Смертельні реліквії справді існували і Дамблдор про них знав, знав про те, що той, хто ними всіма заволодіє, стане володарем Смерті… Гаррі, чому ж тоді він тобі про все це не сказав? Чому?