Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

реліквії?

— О, так, — кволо відповів Дамблдор. Здавалося, що він си лує себе дивитися Гаррі в очі. —Ти знаєш, що сталося. Знаєш. Ти не можеш зневажати мене більше, ніж я сам себе зневажаю.

— Та я й не думаю вас зневажати…

— А повинен, —не вгавав Дамблдор. Він глибоко вдихнув. — Ти знаєш таємницю хвороби моєї сестри, знаєш, що їй зробили ті маґли і яка вона стала. Знаєш, як мій бідолашний батько прагнув помсти і заплатив за це сповна, померши в Аз—кабані. Знаєш, як моя мати присвятила своє життя Аріані.

— Гаррі, мене це дратувало.

Дамблдор сказав це холодно й відверто. Він тепер дивився в далечінь у Гаррі над головою.

— Я був обдарований, я був талановитий. Хотів уникнути цього всього. Хотів сяяти. Прагнув слави.

— Зрозумій мене правильно, — додав він, і мука так спотворила його лице, що воно знову стало старече. — Я їх любив. Я любив батьків, любив брата й сестру, але я був егоїстом, Гаррі — набагато егоїстичнішим, ніж ти можеш собі уявити, бо ти на диво безкорислива людина.

— Отож, коли померла мати, і на мене впала відповідальність за хвору сестру й свавільного брата, я повернувся в рідне село сердитий і роздратований. Я думав, що занапастив своє життя у цій пастці! А тоді, звісно, з'явився він…

Дамблдор знову подивився прямо Гаррі у вічі.

— Ґріндельвальд. Гаррі, ти не можеш собі уявити, як його ідеї захопили мене, як запалили. Маґли змушені нам служити. Ми, чаклуни, тріумфуємо. Удвох з Ґріндельвальдом стаємо молодими славетними вождями революції.

— О, деякі вагання в мене були. Та я заспокоював сумління порожніми словами. Це все для загального блага, а завдані збитки буде устократ відшкодовано здобутими для чаклунів привілеями. Чи відчував я в глибині душі, ким він був, той Ґелерт Ґріндельвальд? Думаю, що відчував, але заплющував на це очі. Якби ми втілили наші плани, то здійснилися б усі мої мрії.

— їв основі усіх наших задумів і проектів лежали Смертельні реліквії! Як вони його захоплювали, як вони захоплювали нас обох! Всемогутня чарівна паличка — зброя, що приведе нас до влади! Воскресальний камінь — Ґелертові тут ішлося про армію інферіїв, хоч я вдавав, що нічого не розумію! Я ж, мушу зізнатися, мріяв воскресити батьків, щоб зняти із своїх плечей тягар відповідальності.

— І плащ… чомусь про плащ ми з ним, Гаррі, майже не

говорили. Ми обидва чудово могли ховатися й без плаща, справжні чари якого полягали в тому, щоб захищати й оберігати не лише власника, а й інших. Можливо, якби ми його знайшли, він би знадобився для переховування Аріани, проте нас цей плащ цікавив лише тому, що був третьою реліквією, а, за легендою, людина, що здобула б усі три речі, ставала справжнім володарем смерті, тобто, як ми це розуміли, ставала нездоланною.

— Нездоланні володарі смерті — Ґріндельвальд і Дамблдор! Два місяці суцільного божевілля, жорстоких мрій і нехтування двома членами—родини, що мали бути під моєю опікою.

— А тоді… ти знаєш, що сталося. Я знову зіштовхнувся з реальністю в особі мого грубого, неосвіченого і незрівнянно достойнішого брата. Я не хотів чути тих правдивих слів, що він їх мені тоді вигукував. Не хотів чути, що мені не можна вирушати на пошуки реліквій, якщо я відповідальний за хвору й неврівноважену сестру.

— Сварка переросла в бійку. Ґріндельвальд утратив само владання. Те, що я завжди в ньому відчував, хоч намагався не помічати, перетворило його на жахливу істоту. А моя сестра Аріана… після років материнської уваги й турботи… лежала на підлозі мертва.

Дамблдор охнув і заплакав по—справжньому. Гаррі простяг руку і був радий, виявивши, що може його торкнутися. Міцно стис старечу руку, і Дамблдор поступово заспокоївся.

— Ґріндельвальд утік,—як і передбачали всі, крім мене. Зник разом зі своїми планами захоплення влади, проектами кату вання маґлів і мріями про Смертельні реліквії, мріями, які я підтримував і заохочував. Він утік, а я лишився, щоб похо вати сестру й нести тягар провини і страшного горя. Така була ціна моєї ганьби.

— Минали роки. Про нього ходили різні чутки. Подейкува ли, що він здобув чарівну паличку неймовірної потужності. Мені тим часом пропонували посаду міністра магії, і не раз, а кілька разів. Звісно, я відмовлявся. Я розумів, що мені не можна довіряти владу.

— Та ви були б кращі, набагато кращі за Фаджа чи Скрім—джера! —вигукнув Гаррі.

— Думаєш? — важко зітхнув Дамблдор. — Яв цьому не впевнений. Ще замолоду я довів, що влада — моя слабкість і моя спокуса. Цікаво те, Гаррі, що при владі найкраще бути тим, хто ніколи її не прагнув. Таким, як ти, кому лідерство нав'язали, хто підняв цей тягар, бо мусив — і виявив, на свій подив, що несе його добре.