Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— У Гоґвортсі мені було безпечніше. Гадаю, що я був непоганим учителем…

— Ви були найкращі…

— Ти дуже люб'язний, Гаррі. Та поки я виховував юних чарівників, Ґріндельвальд збирав військо. Кажуть, він мене боявся, можливо, так воно й було, але я його боявся ще більше.

— Ні, не смерті, — заперечив Дамблдор у відповідь на запитальний погляд Гаррі. — Не того, що він міг заподіяти мені чарами. Я знав, що тут ми з ним були рівні, можливо, я навіть був трохи вправніший. Але я боявся правди. Розумієш, я так і не знав, хто з нас під час тієї останньої жахливої бійки наслав закляття, що вбило мою сестру. Можеш вважати мене боягузом, і це буде правильно. Гаррі, мене понад усе на світі жахала думка, що саме я приніс їй смерть. Не лише через мою зарозумілість і тупість, а й тому, що саме я міг завдати того удару, що позбавив її життя.

— Думаю, він це знав, знав, чого я боюся. Я відтягував зустріч з ним, і врешті—решт було вже просто ганебно впиратися далі. Гинули люди, ніхто не міг його зупинити, і я мусив зробити усе, що міг.

— Ну, ти знаєш, що було далі. Я переміг у двобої. І здобув чарівну паличку.

Знову мовчанка. Гаррі не спитав, чи Дамблдор довідався, хто саме вбив Аріану. Він не хотів цього знати, а ще менше хотів, щоб про це сказав сам Дамблдор. Нарешті він збагнув, що саме бачив Дамблдор, коли дивився в дзеркало Яцрес, і чому Дамблдор з таким розумінням ставився до того, чим воно так вабило Гаррі.

Досить довго вони сиділи мовчки, і скиглення істоти за їхніми спинами вже майже не турбувало Гаррі. Нарешті він сказав:

— Ґріндельвальд намагався зупинити Волдеморта в його пошуках чарівної палички. Він йому збрехав, сказав, що

ніколи її не мав.

Дамблдор кивнув головою, дивлячись собі на коліна, а сльози й досі блищали на його гачкуватому носі.

— Кажуть, на старість він розкаявся, коли сидів у одиноч ній камері в Нурменґарді. Маю надію, що так воно й було. Хочеться думати, що він відчув увесь жах і ганебність того, що накоїв. Можливо, збрехавши Волдеморту, він намагався хоч якось спокутувати свої гріхи… перешкодити Волдемор— тові здобути реліквію…

— …чи завадити проникненню у вашу гробницю? — при пустив Гаррі, а Дамблдор витер рукою очі.

Після чергової короткої паузи Гаррі сказав:

— Ви пробували скористатися воскресальним каменем. Дамблдор кивнув.

— Коли я виявив через стільки років у покинутій хатині Ґонтів реліквію, якої жадав понад усе… хоч замолоду з цілком інших причин… я втратив голову, Гаррі. Я геть забув, що це горокракс, що перстень, безперечно, зачаклований. Я взяв його й надів, і на мить уявив, що зараз побачу Аріану, матір, батька, і попрошу в них пробачення за все…

— Я був такий дурний, Гаррі. За стільки років я так нічого й не навчився. Я був недостойний поєднати смертельні реліквії, я в цьому переконувався багато разів, а це був остаточний доказ.

— Чому? — запитав Гаррі. — Це ж було так природно! Ви захотіли побачити рідних. Що тут поганого?

— Гаррі, можливо, тільки одна людина з мільйона могла б поєднати реліквії. Я міг володіти тільки найслабшою з них, найменш дивовижною. Міг володіти бузиновою паличкою, але не вихвалятися нею і не вбивати. Мені було дозволено її підкорити й нею користуватися, бо я здобув її не для вигоди й завоювань, а щоб урятувати від неї інших.

— А от плащ я взяв з пустої цікавості, тому він не міг мені служити так, як служив тобі, справжньому його власникові. Каменем я скористався б, щоб повернути тих, хто спочиває у спокої, а не щоб вчинити самопожертву, як це зробив ти. Саме ти —гідний володар реліквій.

Дамблдор поплескав Гаррі по руці, а Гаррі глянув на старого і всміхнувся, не міг не всміхнутися. Хіба можна тепер сердитись на Дамблдора?

— Навіщо ви все так ускладнили? Дамблдор усміхнувся якось несміливо.

— Гаррі, я розраховував, що тебе стримуватиме міс Ґрейн— джер. Я боявся, що твоя гаряча голова пересидить твоє добре серце. Боявся, що довідавшись про існування таких принадних речей, ти, як і я сам, здобув би реліквії у невід повідний час і для хибної мети. Я хотів бути певний, що коли вони опиняться в твоїх руках, ти володітимеш ними без небезпеки для себе. Ти справжній володар смерті, бо справжній володар ніколи не тікатиме від Смерті. Він мириться з тим, що мусить померти, і розуміє, що на світі є багато значно гіршого за смерть.

— А Волдеморт так і не довідався про реліквії?

— Думаю, що ні, бо він не впізнав воскресальний камінь і перетворив його на горокракс. Та навіть якби він, Гаррі, про них довідався, то я сумніваюся, що його зацікавила б якась реліквія, крім першої. Він подумав би, що плащ йому не потрібен, а щодо каменя — то кого б він захотів викликати з мертвих? Він боїться мертвих. Він не знає любові.