Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Щоб Дамблдор що? Багато було не дуже схожого на правду з того, що говорили про Дамблдора — наприклад, те, що він колись отримав найнижчі оцінки на іспиті з трансфігурації, або те, що він у свій час захоплювався, як і Еберфорс, чаруванням кіз…

Гаррі звівся на ноги і вивчив підлогу — можливо, десь тут є закінчення листа. Він хапав різні папери, в запалі ставлячись до них не з більшою повагою, ніж той, хто копирсався тут раніше. Витягав шухляди, трусив книжками, вилазив на стільці, щоб обмацати рукою зверху шафу, заповзав під ліжко та крісло.

Нарешті, лігши долілиць на підлогу, помітив під комодом подертий аркуш. Коли витяг його, то виявилося, що це досить великий клапоть фотографії, про яку писала в листі Лілі. Чорнявий малий, заливаючись сміхом, гасав на крихітній мітлі, то вилітаючи зі знімка, то залітаючи назад, а за ним ганялися чиїсь ноги, скоріше за все Джеймсові. Гаррі поклав фотографію разом з материним листом у кишеню й продовжив пошуки другого аркуша.

Минуло ще чверть години, і він був змушений визнати, що закінчення листа пропало. Можливо, цей аркуш десь загубився за ці шістнадцять років, що минули з його написання, а може, його забрав той, хто обшукував кімнату? Гаррі ще раз перечитав листа, шукаючи тепер якихось натяків, чим міг бути цінний другий аркуш. Сумнівно, щоб смертежерів зацікавила його іграшкова мітла… потенційно корисною могла бути тільки інформація про Дамблдора. " Не дуже схоже на правду, щоб Дамблдор…"… Що?

— Гаррі? Гаррі! Гаррі!

— Я тут! — відгукнувся він. — Що сталося?

За дверима затупотіли кроки, і в кімнату ввірвалася Термітна.

— Ми прокинулися й не знали, де ти! — пояснила вона, задихаючись. Тоді озирнулася й гукнула:

— Роне! Я його знайшла!

Роздратований Ронів голос озвався луною на кілька поверхів нижче.

— Добре! Скажи йому, що він дурко!

— Гаррі, будь ласка, не зникай, ми так перелякалися! Чого ти взагалі сюди пішов? — Вона окинула поглядом розгардіяш у кімнаті. — Що ти тут робив?

— Глянь, що я знайшов.

Він показав листа від матері. Поки Герміона читала, Гаррі дивився на неї. Дочитавши, вона глянула на нього.

— Ой, Гаррі… —А ще оце.

Він дав їй подерту фотографію, і Герміона всміхнулася, дивлячись на малого, що гасав туди—сюди на іграшковій мітлі.

— Я шукав закінчення листа, — сказав Гаррі, — але його тут немає.

Герміона роззирнулася.

— Це ти тут усе порозкидав, чи хтось іще раніше? —Хтось тут копирсався раніше, — сказав Гаррі.

— Я так і думала. У всіх кімнатах, куди я зазирала по дорозі сюди, все розкидано. Що вони, по—твоєму, шукали?

— Якщо то був Снейп, то інформацію про Орден. —Та він і так усе знає, він же сам був у Ордені!

— Тоді, —Гаррі кортіло обговорити свою теорію, — можливо, інформацію про Дамблдора? І вона, скажімо, була в другій частині листа. Ти знаєш, про яку Батільду згадує мама? Знаєш, хто це така?

— Хто?

— Батільда Беґшот, авторка…

— "Історії магії", — договорила за нього Герміона, явно зацікавившись. —То твої батьки її знали? Вона була блискучим істориком магії.

— І вона й досі жива, — повідомив Гаррі, — і живе в Ґод—риковій Долині. Це про неї говорила на весіллі Ронова тітка Мюріель. Вона добре знала Дамблдорову родину. Цікаво було б з нею поговорити, скажи?

Герміонина усмішка була надто всерозуміюча, щоб Гаррі це могло сподобатись. Він забрав листа з фотографією і запхав у капшучок на шиї, щоб не дивитися на неї й не видати своїх думок.

— Я розумію, чому ти хотів би поговорити з нею про маму з татом, і про Дамблдора, — сказала Герміона. — Але це навряд чи нам допоможе в пошуках горокраксів, правда? —

Гаррі мовчав, і вона вела далі: — Гаррі, я знаю, що ти дуже хочеш побувати в Ґодриковій Долині, проте мені страшно… Страшно, що ті смертежери так легко нас учора знайшли. Я відчуваю, що ми повинні уникати того місця, де поховані твої батьки. Я переконана, що смертежери тільки й чекають, коли ти там з'явишся.

— Не тільки про це йдеться, — Гаррі й далі уникав її по гляду. — Мюріель на весіллі говорила про Дамблдора різне. Я хочу знати правду…

Він переповів Герміоні почуте від Мюріель. Коли закінчив, Герміона сказала:

— Тепер я, Гаррі, розумію, чого ти такий засмучений…

— …я не засмучений, — збрехав він, — я просто хотів би знати, правда це чи ні…

— Гаррі, невже ти сподіваєшся почути правду від такої злої старої баби, як Мюріель чи від Ріти Скітер? Як ти можеш їм вірити? Ти ж добре знав Дамблдора!