Дві вежі

— То що ж, Саруман–не зрадник? — здивувався Гімлі.

— Зрадник, та ще й двічі зрадник. Чи не дивно? З усіх перешкод, які стояли перед нами, зрада Сарумана була найнебезпечнішою. Він зібрав велику армію, він загрожує Рохану і не дає відважним вершникам прийти на допомогу Мінас–Тіріту. Але зброя зради завжди гостра з обох боків. Саруман крадькома мріє заволодіти Перснем чи хоча б полонити гобітів. І в результаті зусиль обох наших недругів Меррі й Пін у найкоротший час потрапили до хащ Фангорну, куди б за інших обставин ні за що б не пішли! До того ж, хоча роханці потурбувалися, щоб жоден свідок бою не повернувся до свого господаря, Чорний Володар знає, що гобітів захопили і всупереч його волі відправили до Ізенгарда. Тепер він змушений остерігатися Сарумана.

— Жаль, що між ними затиснутий Рохан, — сказав Гімлі. — Тоді б нехай вони зчепилися, а ми б зачекали, чим закінчиться.

— Переможець вийшов би з бійки сильнішим, ніж був, — сказав Гандальф. — Але Саруман не може піти на Мордор, доки не знайшов Персня, а ми тепер знаємо, що він його вже ніколи не отримає. Сам же він небезпеки поки що не відчув. Багато чого він не знає. Йому так кортіло потримати в руках здобич, що він виїхав назустріч своїм оркам — схоже, не дуже він їм довіряє, — але запізнився; і навіть не зміг узнати, чи встигли орки взяти полонених, чи ні. Я читаю його думки й знаю, наскільки він збентежений. Не знає він і про сутичку між його слугами та орками Кривавого Ока. І про Крилатого…

— Крилатий! — згадав Леголас. — Я пустив у нього стрілу над Андуїном і збив. Що це за нова потвора?

— Стрілою його не дістанеш, — відповів Гандальф. — Ти вразив лише його коня. Це теж добре, але вершник невдовзі отримає нового. Це назгул, один з Дев’яти — вони тепер мають крилатих коней. І тінь їхніх крил невдовзі ляже на Мінас–Тіріт… Але поки що Крилатим не дозволяється перетинати Андуїн, і тому Саруманові невідомий новий вигляд Примар Персня. Більше за все Саруман зараз боїться, щоб Перстень не потрапив до рук Теодена, правителя Рохану. А тим часом значно більша небезпека визріває біля самого порога Ізенгарда. Саруман забув про Древеса…

— Ти знову розмовляєш із собою? — посміхнувся Арагорн. — Я не знаю, хто такий Древес. Яка нам користь від подвійної зради Сарумана, вже зрозуміло. А до яких добрих наслідків, крім нашої даремної й нелегкої подорожі, привела поява в лісі двох гобітів?

— Хвилиночку! — нетерпляче перебив Гімлі. — Дозволь спочатку запитати про дещо інше. Чи тебе, Гандаль–фе, ми бачили вчора вночі, чи Сарумана?

— Мене ви точно бачити не могли. Залишається припустити, що ви бачили Сарумана. Виявляється, ми так схожі, що мені доведеться вибачити тобі навіть замах на мій капелюх!

— Не треба про це! — прпрохав Гімлі. — Який я paдий, що нічним дідуганом був не ти!

— Так, мій славний гноме, — розсміявся Гандальф, — це дуже приємно — пересвідчитися, що ми не завжди помиляємося…. Не сумуй, я анітрохи не серджуся на тебе: я ж сам скільки разів стверджував, що й власним рукам не варто вірити, коли маєш справу з Ворогом! Не сумуй, сину Глоїна. Може, ще побачиш мене поруч із Саруманом, тоді помітиш різницю.

— І все ж таки, що з гобітами? — нагадав Леголас. — Ми півсвіту обшукали, а ти знаєш, де Меррі й Пін, і мовчиш! Скажи, нарешті, будь ласка!

— Вони серед ентів, під захистом Древеса, — відповів Гандальф.

— Серед ентів? Отже, правдиві старі легенди про велетнів — хранителів лісу? А я, щиро кажучи, вважав їх витвором буйного уявлення роханців.

— До чого тут Рохан? — підхопив Леголас, — У Чорноліссі будь–який ельф знає пісні про онодримів. Але навіть для нас вони лише напівзабута згадка. Я відчував би себе знов зеленим хлопчаком, якби зустрів живого онодрима! Древес — це назва Фангорну загальною мовою; однак ти кажеш про якусь істоту. Хто ж це?

— Важке питання, — сказав Гандальф. — Я знаю небагато, дрібну частинку його історії, і то вона б зайняла багато часу, а нам його не можна гаяти. Древес, чи Фангорн — опікун і наставник цих лісів, старший не лише серед ентів, але й узагалі серед усіх, хто живе зараз під сонцем Середзем’я. Сподіваюсь, ти ще познайомишся з нимі Леголасе. Меррі й Піну пощастило, вони зіткнулися з Древесом тут, на цьому карнизі, два дні тому, і він забрав їх до своєї оселі біля підніжжя гір. Древес часто відвідує цей стрімчак, коли відчуває тривогу чи отримає погані новини. Чотири дні тому я бачив, як він блукав лісом; він теж мене помітив, навіть зупинився, але я не заговорив з ним — нє було сили після бою з Оком Мордору. Та й він теж не покликав мене.