Втрачений символ

Кетрін кивнула, надто приголомшена, щоб щось сказати.

— А це чудове волосся... — Лікар торкнувся своєї густої русявої гриви, — це перука. Шкірне захворювання вплинуло і на фолікули, тож усе моє волосся, так би мовити, дезертирувало. — Він знизав плечима. — Єдиний мій гріх — це марнославство.

— А мій, вочевидь, — безтактність, — визнала Кетрін.

— Зовсім ні. — Посмішка лікаря Абадона роззброювала. — Що ж, почнімо з чаю. Ви не заперечуєте?

Вони сіли перед каміном, і лікар налив чаю.

— Ваш брат привчив мене подавати чай під час наших сеансів. Сказав, що в родині Соломонів чай дуже полюбляють.

— Це сімейна традиція, — мовила Кетрін. — Мені чорного, будь ласка.

Кілька хвилин поговорили про те і се, але Кетрін кортіло якомога швидше дізнатися про свого брата.

— А чому Пітер до вас звернувся? — спитала вона. «І чому він мені нічого не сказав?» Звісно, на долю її брата випало аж надто багато трагічних подій: в юності — смерть батька, а потім впродовж п'яти років він поховав спочатку свого єдиного сина, а тоді — матір. Але навіть за таких обставин Пітер з честю переніс ці удари долі.

Абадон сьорбнув чаю.

— Ваш брат звернувся до мене тому, що він мені довіряє. Окрім звичайних стосунків «лікар — пацієнт», нас також єднають інші узи. — І з цими словами він кивнув на документ у рамочці, що висів над каміном. Він скидався на диплом, але Кетрін помітила на ньому двоголового фенікса.

— Ви масон? — «Найвищого ступеня, не менше».

— Ми з Пітером — члени братства.

— Напевне, ви здійснили щось значуще, якщо вам присвоїли тридцять третій ступінь.

— Узагалі-то ні, — відповів Абадон. — Я успадкував чималі родинні гроші і багато коштів жертвую на масонську благодійність.

Тепер Кетрін збагнула, чому її брат довіряв цьому молодому лікареві. «Масон з успадкованими родинними грошима, філантроп, що цікавиться древньою міфологією?»

Лікар Абадон мав більше спільного з її братом, аніж їй спочатку здалося.

— Коли я спитала, чому мій брат до вас звернувся, — пояснила Кетрін, — то я не мала на увазі, чому він до вас звернувся. Я хотіла спитати, чому йому знадобилися послуги психіатра?

Лікар Абадон посміхнувся.

— Я здогадався. І намагався ввічливо обійти це питання. Взагалі-то, нам не слід його обговорювати. — Він на мить замовк. — Хоча мушу сказати, що я вкрай здивований тим, що брат не розповідав вам про наші зустрічі й розмови, враховуючи те, що часто вони безпосередньо торкалися вашої дослідницької роботи.

— Моєї дослідницької роботи? — приголомшено перепитала Кетрін, бо почуте заскочило її зненацька. «Невже Пітер обговорює з ним мої експерименти?»

— Нещодавно ваш брат звернувся до мене, бо його цікавив психологічний вплив тих фундаментальних відкриттів, що ви зробили і робите у вашій лабораторії.

Кетрін аж чаєм вдавилася.

— Та невже? Я... я дуже здивована, — тільки й змогла вона сказати. «Що Пітер собі думає? Невже він розповів цьому "психу" про мою роботу?» Їхні інструкції з безпеки містили пункт, яким заборонялося обговорювати з будь-ким те, над чим працювала Кетрін. Навіть більше — секретність була саме братовою ідеєю.

— Безперечно, ви знаєте, міс Соломон, що ваш брат глибоко занепокоєний реакцією, яку спричинить оприлюднення результатів ваших досліджень. Він вбачає в них потенціал для істотного філософського зрушення в усьому світі... тому і прийшов сюди обговорити зі мною можливі наслідки — з психологічної точки зору.

— Зрозуміло, — мовила Кетрін, і чашка з чаєм у її руці злегка затремтіла.

— Ми обговорюємо з ним дуже серйозні питання: що станеться з людством, якщо будуть відкриті великі таємниці життя та смерті? Що станеться, коли ті доктрини, що ми їх приймали на віру... раптом однозначно підтвердяться як факт? Або ж будуть відкинуті як міф? Дехто твердить, що є питання, які краще залишити без відповіді.

Кетрін повірити не могла в те, що чула, однак тримала свої емоції під контролем.

— Сподіваюся, ви не заперечуватимете, лікаре Абадон, якщо я не стану детально обговорювати з вами свою роботу. Наразі я не готова стверджувати, що неодмінно щось опублікую. Нехай поки мої відкриття лишаються надійно схованими у моїй лабораторії.

— Цікаво, — мовив Абадон і задумливо відкинувся на спинку крісла. — У всякому разі, я попросив вашого брата прийти сьогодні, бо вчора у нього стався розрив. Коли таке трапляється, я волію, щоб мої клієнти...