Втрачений символ

— Розрив? — перепитала Кетрін, і серце її закалатало. — Ви хочете сказати «нервовий зрив»?

Вона навіть думки не могла припустити, що у її брата може статися зрив чи щось подібне.

Абадон спробував її заспокоїти.

— Будь ласка, вибачте, — лагідно мовив він. — Бачу, засмутив вас. Зважаючи на це ніякове становище, уявляю, що ви відчуваєте, бо вам доведеться приймати якісь рішення.

— Доведеться чи не доведеться, — відказала Кетрін, — але мій брат — єдиний, хто лишився у мене з родини. Ніхто не знає його краще за мене, тому якщо ви мені скажете, що з ним, в біса, трапилося, то я, ймовірно, зможу вам допомогти. Ми всі хочемо одного: щоб Пітерові було добре.

Лікар Абадон довго мовчав, а потім повільно закивав, наче погоджувався з Кетрін. Нарешті він заговорив:

— Офіційно кажучи, міс Соломон, якщо я вирішу поділитися з вами інформацією, то лише зі сподіванням, що ваші проникливі судження дадуть мені змогу допомогти вашому братові.

— Звісно.

Абадон нахилився вперед і зіперся ліктями об коліна.

— Міс Соломон, під час зустрічей з вашим братом я відчув у ньому щире намагання приборкати почуття провини. Я жодного разу не наполягав, щоб він розкрився мені, бо не це привело його до мене. Однак вчора — через низку причин — я нарешті спитав у нього про це. — Абадон незмигно дивився на Кетрін. — І ваш брат розкрився — досить бурхливо і несподівано. І розповів мені таке, що я й почути не чекав... включно з докладною розповіддю про те, що трапилося тієї ночі, коли померла ваша мати.

— Напередодні Різдва — скоро виповниться десять років. Вона померла у мене на руках.

— Він розповів мені, що вашу матір убили під час спроби пограбувати будинок, чи не так? До вас вдерся якийсь чоловік, котрий шукав те, що, на його переконання, ховав ваш брат?

— Так, це правда.

Абадон поглянув на неї, ніби оцінюючи.

— Ваш брат сказав, що застрелив того чоловіка, так?

— Так.

Абадон задумливо потер своє підборіддя.

— А ви пам'ятаєте, що саме шукав грабіжник, коли вдерся до вашої домівки?

Десять років намагалася Кетрін стерти пам'ять про ці події.

— Так. Його вимога була дуже специфічною. Та, на жаль, ніхто з нас так і не зрозумів, про що конкретно йшлося. Його вимога звучала для нас абсурдно.

— Але не для вашого брата.

— Що? — випрямилася в кріслі Кетрін.

— Принаймні згідно з тією історією, яку ваш брат розповів мені учора, Пітер точно знав, що саме шукав грабіжник. Однак ваш брат не схотів це віддавати, тому удав, що не розуміє, про Що йдеться.

— Це смішно. Звідки Пітерові було знати, що хотів той чоловік? Його вимоги були абсурдними!

— Цікаво, — Абадон замовк і зробив кілька нотаток. — Утім, як я вже зазначив, Пітер дійсно знав. Ваш брат переконаний, що якби він пішов назустріч грабіжникові, то ваша мати була б сьогодні жива. І цей висновок є джерелом почуття провини.

Кетрін похитала головою.

— Це якесь божевілля...

Абадон важко опустив плечі, і на його обличчі з'явився стривожений вираз.

— Слушна й доречна фраза, міс Соломон. У вашого брата стався невеличкий розрив із реальністю. Мушу зізнатися, що саме цього я й побоювався. Саме тому я й попросив його прийти до мене сьогодні. Такі пов'язані з самообманом та маренням епізоди трапляються досить часто, коли вони стосуються травматичних спогадів.

Кетрін знову похитала головою.

— Пітер далекий від самообману, лікарю Абадон.

— Я б погодився з вами, за винятком...

— За винятком чого?

— За винятком того, що його спогади про той напад стали лише початком... невеличкою часткою тієї довгої та точно надуманої історії, яку він мені розповів.

Кетрін нахилилася вперед у своєму кріслі.

— А що вам розповів Пітер?

Абадон сумно посміхнувся.

— Міс Соломон, дозвольте запитати вас таке. Ваш брат ніколи не розповідав вам про те, що тут, у Вашинґтоні, округ Колумбія, сховане дещо вкрай важливе... або про ту роль, яку він, на його переконання, відіграє у захисті цього скарбу — втраченої древньої мудрості?

Кетрін аж рота роззявила від несподіванки.

— Що ви таке кажете?

Лікар Абадон тяжко зітхнув:

— Те, що я вам зараз скажу, може стати для вас потрясінням, Кетрін. — Він помовчав, незмигно дивлячись на неї. — Але я стану вам у величезній пригоді, якщо ви розкажете мені хоч що-небудь з того, що ви, можливо, знаєте. — І він простягнув руку до її чашки. — Чаю долити?